«Якби не Джеккі, ми б не назбирали сто тисяч на дрони»: у Тростянці отруїли собаку-волонтера
Автор:
Віктор СКРИПНИК
- «Це до Джеккі йдуть люди — сфотографуватися, погладити. Якби не собака, на мене б не звертали уваги», — говорить 73-річна Тетяна Печеніжська із селища Тростянець.
- Кожен день вона приходить у центр селища зі скринькою з написом «Для ЗСУ», приносить клубок ниток, шпиці, в’яже носки військовим.
- З початку лютого жінку з собачкою не видно на площі, чому?
З минулого літа і дотепер переселенка з Харкова Тетяна Печеніжська зібрала і передала волонтерам сто тисяч гривень. Вона не сидить біля скриньки, склавши руки. В’яже теплі носки для військових. У кожну пара вставляє фотографію Джеккі. Аби додати захисникам бодай трохи позитиву.
— Якби не Джеккі, повірте, не було б такої суми, я знаю, про що кажу, — розповіла журналісту «20 хвилин» пані Тетяна. — Більшість людей приходить до собачки, а не до мене. Одні фотографуються з нею, інші — фотографують Джеккі. Всі вони хочуть подивитися, чи справді собака реагує на гасло «Слава Україні!». Коли чує ці слова, одразу стає на задні лапи. Те само робить, коли хтось опускає кошти у скриньку.
Під час розмови волонтерка називала собаку не тільки Джеккі, а й Джесі. Запитую, чому так?
— Дехто каже на нього ще й пес Патрон, — додає співрозмовниця. — Кличка не така вже й важлива. Головне, що мій помічник допомагає збирати кошти нашим захисникам.
Приїхали двоє, довго фотографували, але не залишили жодної гривні
Пані Тетяна навчила свого чотирилапого друга виконувати команди. Коли він стає на задні лапи одягнений у яскраве вбрання це справляє гарне враження на людей.
Джеккі завжди нарядний. Хазяйка неспроста дбає про це.
— На новий рік пошила для Джеккі костюм, тоді ж побачила, що мій помічник став більше привертати увагу перехожих, — продовжує розповідь волонтерка. — Думаю, якщо це працює, то чому б не змінювати наряди, мені ж не складно це робити, бабуся колись навчила, маю швейну машинку. Пошила декілька нарядів.
Бачили б ви, як Джеккі подобається бути вбраному! Він аж сяє від радості, коли йому приділяють увагу. Оченята світяться від щастя!
У центрі Тростянця є магазин АТБ. Там завжди людно. Саме це місце обрала для роботи волонтерка. Однак з початку лютого їх не бачать місцеві. Дехто дивується: де це Тетяна зі своїм другом?
— Джеккі отруїли, — з сумом говорить пані Тетяна. — Приїхали двоє на машині, чоловік і жінка. Запитали, чи можуть сфотографуватися з собачкою. Чому ж не можна? Багато людей це робить. Після того кладуть кошти у скриньку. Ці двоє говорили, що вони проїздом. З усіх боків обходили Джеккі. Той тішився. А я звернула на те, що чоловік з жінкою зібралися в дорогу, а в скриньку не поклали жодної гривні.
Волонтерка каже, що чоловік дістав з машини пакетик, витяг звідти нарізані шматки ковбаси. Вона попросила не давати, бо не дозволяє чужим людям підгодовувати собаку. Поки говорила, Джеккі уже жував їжу.
Невдовзі після того собак притих, приліг, притулився до ноги пані Тетяни. Потім у нього почалася блювота.
Жінка поспішила з собакою до ветеринара. Каже, звати його Сергій. Він оглянув тварину і висловив припущення, що це отруєння. Зробив укол. Призначив лікування. Потім ще тиждень приходила з собакою на процедури.
— Мене попереджали, щоб була обережна, — говорить волонтерка. — Казали, що є люди, яким не подобається, що навіть собаку навчила прославляти Україну. Коли Джеккі чує слова «Слава Україні!», стає на задні лапи. Не вірила, що недобрі люди можуть завдати шкоду здоров’ю собаки. Тому не дозволяла підгодовувати. А тут прогледіла момент і, як бачите, чим це обернулося. Попередження справдилося.
На щастя, Джеккі уже майже вилікувався. Поступово відновлює свою активність. Частіше виходить з будинку на вулицю. Прикро, що пані Тетяна прихворіла. Каже, що вона загартована, холоду не боїться. Навпаки, кожного ранку обливається холодною водою. Це їй передалося від бабусі. Та так само робила. Йдеться не про застуду. Має інше захворювання.
— Моїх сусідів запитують люди, де Тетяна, чому її не видно на звичному місці, — говорить волонтерка. — Ті передають мені таку інформацію. Ви знаєте, навіть цей факт тішить. Є небайдужі люди. Вони розуміють, яку справу робимо. Як на мене, у Тростянці більшість хороших людей. Такі у мене сусіди, завжди провідають, підтримають, допоможуть. Хоча зіткнулася й з іншими. Таких називають людиська.
«Дякую псу Джеккі!»
Пані Тетяна спілкується з багатьма людьми. Відчуває, як декого з них беруть заздрощі. Гроші тому причина. Купюри видно через прозорі стінки скриньки. Дістати їх звідти непросто. Жінка пропонує таким працювати разом з нею. Ті запитують, що будуть мати з цього, скільки їм платитимуть. Коли дізнаються, що це на благодійних засадах, відмовляються.
Зароблені кошти дістають зі скриньки разом зі ще двома волонтерами. Передають їх здебільшого своєму земляку. Він проживає у Києві. Це — Вадим Єндерюков. Молодий чоловік виготовляє дрони. Часто приїздить на малу батьківщину, зустрічається тут з волонтерами, відвідує навчальні заклади. Його добре знають люди. Тому довіряють кошти.
Пані Тетяна не завжди знає, коли Вадим приїде, тому передає кошти місцевому волонтеру Анатолію Савченку. Вона бере участь у зібраннях волонтерів. Приходить на них не одна — разом з нею Джеккі.
Вадим Єндерюков на своїй сторінці у Фейсбуці постійно звітує про використання коштів, зібраних на дрони його земляками. Коли переглядаєш його дописи, часто знаходиш слова подяки Тетяні Печеніжській і її чотирилапому другу Джеккі.
Ось декілька дописів пана Вадима: «Ще плюс два дрони від Тетяни Печеніжської та пса Джеккі». Або: «Уже три дрони на 10 дюймів зібрані та ще три дрони на сім дюймів у роботі за кошти від Тетяни та її улюбленця».
«Дякую друзям та пані Тетяни Печеніжській та Джеккі за співпрацю. Ще плюс три дрони за їх кошт виготовив для 65-ї бригади, загалом уже шість штук. І ще десятки тисяч гривень від пані Тетяни інвестовані в інший проект допомоги військовим, про що прозвітую по завершенню роботи. Дякую псу Джеккі!».
Називають переселенка, але вона місцева
Тетяну Печеніжську у Тростянці називають переселенкою з Харкова. Вона не заперечує. Каже, хто мене тут пам’ятає?
— Насправді я народилася, виросла, закінчила школу саме тут, у Тростянці, — каже співрозмовниця. — Після школи поїхала у Харків. Там працювала, вийшла заміж. Якби не війна, дотепер залишалася б у Харкові. За містом побудували дачний будинок. Поруч сосновий ліс. Гарне місце для життя на старості. Тепер нема того будинку. Розбомбили російські нелюди.
На початку війни син пані Тетяни взяв до рук зброю. Дотепер захищає нас. Вона разом з іншими небайдужими жінками у Харкові готувала для військових харчі. Працювали так півтора місяці. Коли обстріли посилилися, вирішила повернутися у батьківську хату у Тростянець. Каже, декілька разів мала намір продати її але все щось стримувало. Хата дочекалася її. Вона була занедбана, бо ніхто не доглядав. В ній облюбували місце безпритульні.
— Перед початком війни ми привели хату до ладу, щоб можна було жити, — згадує пані Тетяна. — Ніби відчували, що вона нам знадобиться. Восьмеро нас приїхало з Харкова. У мене там ще сестра проживає. У неї діти і внуки, невістка мого сина з двома дітьми. Всі помістилися. Я обрала для себе місце на веранді, бо холоду не боюся. Потім всі роз’їхалися, одна я залишилася.
Щоб не сидіти вдома, склавши руки, вирішила допомагати хлопцям на фронті. Перші суми грошей пані Тетяна зібрала з сусідським хлопчиком Ярославом. Він виконував пісні під гітару. Каже, люди плакали, коли слухали його спів. Почався навчальний рік, Ярослав пішов у школу, Тетяна вирішила самотужки продовжувати волонтерити. На жінку старших років мало хто звертав увагу. І тут у неї з’явився чотирилапий помічник. Цей собачка з їхньої вулиці. Його хазяйка поїхала у Польщу, а він залишився. Тетяна підгодовувала його. Відтоді вони удвох.
Мені буде 74, а Джеккі — 85!
Невдовзі, 17 лютого 2025-го, у волонтерки Тетяни Печеніжської черговий день народження. «Уже буду мати 74 роки, — каже пані Тетяна. — За все дякую Богу».
Жінка повідомила, що її вірний помічник собака Джеккі старший від неї.
— Джеккі дев’ять років, але ветеринар сказав, що за собачими мірками тривалості життя, якщо порівняти з людськими, то йому уже 85 років! — говорить із здивуванням волонтерка. — Думала, мій помічник молодший. Хоча він такий активний! Не скажеш, що старий. Та й я не сиджу на печі…
До речі, торік ми розповідали про те, як пані Тетяна розпочала волонтерити разом з собакою.
Читайте також:
«Забери собаку, бо викинемо її на вулицю»: як держслужбовиця рятує бездомних тварин
На 45 мільйонів гривень Вінниця купує партію FPV та «Мавіків»
© 2025 20minut.ua
