Після народження дитини жінки можуть відчувати страх, пригнічення або апатію. Якщо такий стан триває понад два тижні — це може бути післяпологовою депресією. Якщо вчасно звернутись по допомогу, депресію можна вилікувати й почати насолоджуватись материнством.
Народження дитини — справжнє свято для багатьох людей. Батьки готуються до радісної події, обирають ім’я, купують дитячі речі й з нетерпінням чекають на появу свого малюка. Проте деякі жінки, ставши мамами, замість омріяного щастя відчувають пригнічення, апатію або роздратування. Журналістка «20 хвилин» поспілкувалася з жінкою, яка пережила післяпологову депресію, та з психологинею, яка пояснила, що це за стан, чому він виникає і як його вилікувати.
— Пам’ятаю, коли ще була вагітна, то часто уявляла, як колисатиму дитину й відчуватиму найбільшу у світі любов, а сталось так, що я взагалі нічого не відчувала біля неї. І це було, напевно, найстрашніше — дивитися на своє дитя і розуміти, що тобі все одно, — пригадує той страшний час вінничанка Оксана.
Зараз жінка зізнається, що цілком задоволена своїм життям: їй 27 років, має двох здорових донечок, коханого чоловіка й непогану роботу. Проте ще вісім років тому вона думала, що нічого хорошого їй майбутнє не готує.
— Мені досі важко пригадувати, хоча минуло багато часу, — починає свою розповідь Оксана.
— Я тоді вчилася на першому курсі, з чоловіком лише одружились і тут я дізналась, що вагітна. Ми були дуже щасливі, бо дітей хотіли обоє та й фінанси дозволяли — чоловік старший за мене і вже досить добре заробляв. Вагітність була легкою, коли дізнались, що буде дівчинка, почали робити ремонт у кімнаті, купували все…
Одним словом, все як у всіх. Перші сильні хвилювання в Оксани з’явились на восьмому місяці вагітності, але жінка їм не надала особливого значення.
— Не пам’ятаю, якщо чесно, з чого все почалось, але якогось ранку прокинулась просто в істериці, — каже жінка.
— Я зрозуміла, що дуже боюсь народжувати, боюсь того болю, про який всі розповідали, боюсь, що зроблю щось не так і нашкоджу дитині, боюсь, що помилиться акушерка. Чоловік мене, звичайно, заспокоював, говорив, що переживати нормально, що все буде добре, що після пологів я сміятись буду через ці свої рюмсання. Але легше мені не ставало. З кожним днем страхів з’являлось все більше: «Як я буду тримати дитину на руках?», «А що як ми спатимемо разом, а я уві сні на неї перекочусь?», «А що як я відволічусь, а вона впаде чи щось на себе переверне?», «А як її правильно виховувати».
Останні тижні перед пологами, за словами жінки, були справжнім кошмаром. Вона майже не спала, багато плакала і сварилась з чоловіком.
— Я говорила тоді погане. Що краще б я не була вагітною, що це все вина чоловіка, що я ніколи не стану хорошою мамою, що він мене покине й знайде собі іншу — нормальну, — ділиться спогадами Оксана.
— Та пологи, слава богу, пройшли добре, моя дівчинка народилась вчасно і цілком здоровою. Коли я вперше взяла маленьку на руки, то плакала і просила у неї пробачення, обіцяла любити і всяке таке інше. До того моменту я не особливо вірила у материнський інстинкт, але в палаті, коли годувала доцю, відчувала щось таке дивне, що словами не описати. Інші мами точно зрозуміють про що я. Коли Оксанку з донечкою Олею виписали з лікарні й вони повернулись додому, у жінки почались нові приступи паніки.
— Перші дні мені було дуже страшно, я боялася брати Олічку на руки, кожен її хник сприймала на свій рахунок, думала, що це я щось роблю не так. Була дуже втомлена, але заснути нормально не могла, прокидалась у буквальному сенсі від найменшого шуму, — продовжує Оксана.
— А десь за місяць мені стало просто все одно до всього. Я лежала і плакала. Ховалася від чоловіка, щоб він цього не бачив. І якщо спочатку всю злість я зганяла на ньому, то потім навіть не мала сил з ним розмовляти. Коли мені телефонували мама або сестра, а я просто «відбивала» (вони живуть в іншій країні, тому приїхати не могли), а бачити свекруху я просто відмовлялася. Вона дуже хороша, а мені було так соромно за себе. За дитиною Оксана продовжувала доглядати, але робила це байдуже, просто, аби зробити.
— Я Олічку годувала, міняла памперси, купала, тримала на руках, але я не відчувала від цього якогось захвату. Були такі думки, що це не моя дитина, просто я доглядаю за чиєюсь чужою, — додає вона.
— Мені не хотілось «сюсюкатись», але й плач її мене зовсім не дратував. У такому стані жінка прожила понад два місяці, а потім чоловік змусив її звернутися по допомогу.
— Я так злилась на нього, — зізнається Оксана.
— Коли він сказав, що треба піти до лікаря я почала кричати, що зі мною все нормально. Та де там. Соромно зізнатись, але я після народження дитини навіть волосся фактично не мила, в душ не ходила, не знімала піжаму…
Уявляєте, яка я була?! Він мене дуже підтримував, крім роботи майже повністю займався дитиною, мене годував. Але теж нерви не залізні, сказав, що або ми розлучаємось, або я йду до лікаря.
Надія на порятунок
Оксані вдалось досить швидко знайти психотерапевта, який допоміг їй пройти складний шлях відновлення, полюбити себе й прийняти материнство.
— Я дуже везуча, напевно, — сміється жінка.
— Чоловік через знайомих знайшов телефон одного невролога, а він вже на прийомі порадив звернутися до психотерапевта. На перший сеанс я пішла з чоловіком, не пручалася, не сварилася, а, знаєте, як те телятко йшла за ним. Психолог виявилась приємною і дуже спокійною. Але більше я нічого з того сеансу не пам’ятаю, можливо, через шок і сильний стрес. Наступні кілька зустрічей я приходила, але більше мовчала, потім плакала, а потім почала жалітися. Найбільше Оксану заспокоювало те, що вона почувала себе у безпеці й ніхто її не засуджував.
— Найбільший страх — почути від лікаря, що я все вигадала, що я хвора, що ніколи не змінюсь, — зізнається вона.
— Але такого, зрозуміло, не було. Вона мене не вчила і не повчала, не засуджувала, не сварила, не критикувала. Я знаю, що саме так і має поводитись лікар, але тоді для мене це було справжнім чудом. Ми розмовляли, вона пропонувала різні вправи, з часом почали занурюватися глибше, шукати причини і пояснення. Я зрозуміла головне — у мене прекрасне життя і я не самотня у своїх переживаннях. До одужання жінка йшла поступово, вчилась радіти маленьким перемогам і не соромилась говорити про свої почуття.
— Зараз це все звучить і пригадується дуже простим, але тоді я себе хвалила просто за те, що вранці застелила ліжко, причесала волосся або вийшла на двір, — каже Оксана.
— Я знаю, що сама не впоралася б, навіть страшно думати, чим все могло закінчитись. Але мені не соромно, що таке зі мною було. Я більше себе за це не сварю і не відчуваю провину. Навпаки, пишаюсь, що змогла пробачити собі свої страхи і помилки. Пам’ятаю, як прийшла з одного сеансу і сказала чоловіку, що добре було б поїхати на трошки в село, бо для дитини там краще повітря. Розумієте, я почала мріяти, щось планувати й думати, що було б добре для дитини! Минуло ще трохи часу й Оксана повернулась до себе минулої, до тієї дівчини, яка хотіла мати дитину й обіцяла завжди її любити.
— Все стало так природно. Я мама — і це прекрасно, — розповідає вона.
— Я дивилась на Олічку й розуміла, що це моя дівчинка, що я все на світі готова стерпіти, щоб тільки вона була щасливою. Зрозуміло, що материнство — не суцільне свято. Буває дуже-дуже складно, я не все роблю правильно, досі хвилююся і переживаю, чи достатньо я хороша мама. Але це нормально, і я не втомлююсь собі про це нагадувати. Не так давно в Оксани з чоловіком народилась друга донька. Жінка каже, що цього разу все у них добре.
— Для мене це ще болюча тема і я не готова відкрито розповідати про свій досвід, навіть не всі близькі подруги знають, — каже наостанок Оксана.
— Це навіть не через мене, я хвилююсь, як це може вплинути на доню. Коли вона буде трохи старшою я, скоріше за все, поділюсь з нею. Це не просто, але хочу, щоб вона, коли стане мамою, не проходила через таке. Що таке післяпологова депресія і як її лікувати?
— Найголовнішою причиною післяпологової депресії є гормональні зрушення в організмі жінки, — зазначає гіпнотерапевтка та лікарка-психолог Ольга Дяченко.
— Коли ще не переналаштувався організм на відновлення, з’явилась лактація — в організмі жінки виникає справжня гормональна буря. Іншою причиною депресії після народження дитини є соматичні ускладнення, які можуть виникати при пологах, або різні психоемоційні хвилювання, які супроводжуються самим дітонародженням.
— Також є жінки, які належать до групи ризику післяпологових депресій, — пояснює Ольга Дяченко.
— Це жінки, які народжують вперше, які мали певні сумніви до вагітності або ж вагітність була не бажаною. Сюди ж можуть належати жінки, у яких вагітність протікала з ускладненнями, і у яких були афективні нестійкості, коливання настрою, обсесивно-компульсивні розлади ще у допологовому періоді. А ще не варто забувати про спадковий фактор, якщо у когось з рідних були депресивні розлади — це теж може стати провокуючим фактором. Після того, як народжується дитина, для жінки все змінюється, особливо, коли це були перші пологи.
— Мама має адаптуватися і звикнути до нової ролі, — каже лікарка-психолог.
— І якщо є підвищена тривожність, схвильованість, навіть пригніченість (медичними термінами це називається післяпологовий смуток), то це нормально, якщо цей стан триває не більше двох тижнів. Але якщо протягом двох тижнів від народження дитини післяпологовий смуток не проходить або має тенденцію до зростання, то треба задуматися про післяпологову депресію. За словами Ольги Дяченко, така депресія може тривати від народження малюка і до року, а у деяких випадках ще довше.
— Обов’язково потрібно звернути увагу на такі симптоми: коливання настрою, які переважно проявляються гіпотемією, тобто, пригніченість, плаксивість, дратівливість, може бути збудливість в емоційних реакціях, подавленість, апатія, коли жінка нічого не хоче робити, перестає доглядати за собою й за дитинкою, — перераховує вона. — Втрачається сам інтерес до життя. Далі у жінок може виникати відчуття провини, власної нікчемності або марності, вона відчуває себе не спроможною, думає, що вона погана мама й взагалі цього не варта. Показником ймовірної післяпологової депресії є відчуженість від близьких людей. У такому стані жінка стає більш замкненою, ізольованою, не хоче ні з ким спілкуватися.
— Це має обов’язково насторожити рідних, — наголошує Ольга Дяченко.
— Крім того, у жінки втрачається апетит і з’являються розлади сну. Класичний варіант — це коли жінка перестає спати, але можуть бути й випадки надмірного сну. Також з’являються проблеми з когнітивною функцією. За словами пані Ольги, жінка стає неуважною, не може сконцентруватись, запам'ятати й відтворити якусь просту інформацію. Вона стає дуже повільною у своїх діях, як в розумових, так і фізичних. — Це такі перші ознаки, на які мають звертати увагу жінки та їх рідні, — запевняє лікарка-психолог.
— Якщо симптоми не проходять протягом двох тижнів, то це перші дзвіночки, що жінці потрібна кваліфікована допомога. Перебуваючи у такому стані жінки часто не можуть самостійно попросити про допомогу й зізнатись навіть найріднішим, що їх щось турбує.
— Це пов’язано з тим, що втрачається критичність до ситуації, жінки не оцінюють себе і що з ними щось відбувається, — пояснює співрозмовниця.
— Критика залишається у рідких випадках, і жінка тоді обов’язково буде розповідати рідним, буде звертатись до психолога, психотерапевта або психіатра. Коли ж критики немає, жінки не розуміють, що з ними щось не так. Симптоми, які назвала Ольга Дяченко, характерні для депресії у легкій формі. Але якщо вчасно не звернути на це увагу, то стан лише погіршуватиметься, а наслідки можуть бути фатальними.
— Депресія середнього ступеня важкості буде супроводжуватись суїцидальними думками, а при важкій вираженій депресії вже можуть бути спроби суїциду. У найгіршому випадку навіть здійснені, — додає вона.
— При важкій вираженій депресії жінка несе небезпеку не тільки собі, але й дитині. Можуть виникати різні психотичні симптоми, навіть голоси, під впливом яких, жінка може вчиняти будь-які непередбачувані дії. Аби запобігти важким наслідкам, потрібно звертатись по допомогу до фахівця ще на ранніх етапах депресії.
— Жінка має розуміти, що депресія — це не соромно, — запевняє Ольга Дяченко.
— Це розлад, який важливо вчасно виявити, вчасно почати лікувати з фахівцем і тоді, як правило, він дуже гарно нівелюється. Після цього жінка починає відчувати себе гарною людиною, чудовою мамою і може насолоджуватись материнством. На більш пізньому етапі депресії, коли є, наприклад, суїцидальні тенденції, то лікування буде трохи важчим і довшим. Але і таку депресію можна лікувати, у деяких випадках можливе повне одужання. Крім професійної допомоги, жінці у стані післяпологової депресії дуже важливо відчувати підтримку, любов і розуміння близьких людей.
— Якщо сім’я жінки помічає ознаки післяпологової депресії, обов’язково потрібно пропонувати їй свою допомогу. Мама має повноцінно відпочивати, щоб хоча б короткий проміжок часу, буквально кілька годин, вона могла провести без дитинки, щоб могла вийти на вулицю і трохи побути наодинці з собою, — говорить вона.
— Щоб чоловік чи хтось інший допомагали вночі, бо дітки до року часто погано сплять, і цей фактор порушення сну посилює всі депресивні розлади. І, звичайно, емоційна підтримка. Їй важко, для неї все нове й незвичне. Тому у мами має бути можливість виговоритись, вона має виражати свої хвилювання і переживання. Якщо вона висловлює те, що їй болить всередині — це знижує напругу і попереджає наростання післяпологового смутку. Лікарка-психолог закликає жінок не боятися, якщо вони помічають за собою ознаки післяпологового смутку або депресії.
— Потрібно зрозуміти, що такий стан — тимчасовий, — підкреслює Ольга Дяченко. — Важливо знати, що вона не одна, що кожна мама свого часу відчувала подібні хвилювання. Дуже ефективними є групові терапії, але у нас, на жаль, вони не практикуються особливо. Мамочкам у такому стані важливо говорити з тими, хто пройшов через щось схоже, ділитися досвідом. І, звичайно, потрібно запам'ятати, що це не провина жінки. Проблема післяпологової депресії є дуже важливою, з нею зустрічається багато жінок і зараз про це стали говорити більш відкрито.
— Я не можу сказати точного відсоткового співвідношення, але якщо брати всіх жінок, які народили, то у перші сім днів близько 80% відчувають післяпологовий смуток. Як правило, у більшої частини жінок це все зникає, — каже вона.
— Близько 20% жінок потім страждають післяпологовими депресіями. Це може бути навіть не стільки депресія, скільки депресивна реакція, тобто, легкий прояв. А вже важка форма депресії зустрічається набагато рідше, біля 5-10%. Фахівці радять жінкам не забувати про власні потреби і піклуватися про свій психологічний стан.
— Головне для мами, коли народжується дитинка, не бути сфокусованою лише на ній, — рекомендує Ольга Дяченко.
— Коли мама все віддає дитині, це теж може спровокувати депресію. Жінка має розуміти, що у її житті є не лише маля. Вона має пам’ятати, що у неї ще є вона сама, можливо, є чоловік, батьки й друзі. У неї обов’язково має бути час для себе, час лише для неї і партнера. Знову ж таки, має бути допомога рідних, щоб жінка змогла абстрагуватись, щоб у неї був час згадати власні потреби і бажання. Мають бути «виходи в люди» без дитинки. Навіть якщо це кілька годин на тиждень — це вже дуже корисно.
Консультація психолога Ольги Дяченко: (097)827-56-16
Посилання на джерело: https://20minut.ua/lyudi/ya-divilas-na-svoyu-ditinu-y-nichogo-ne-vidchuvala-vidverto-pro-pislya-11194077.html
