Давня українська коляда, яка пережила століття, заборони й випробування, сьогодні знову звучить у Барі на повен голос. Тут, у різдвяні дні, парафіяни греко-католицької церкви гуртом виходять на вулиці міста, несучи людям радість, маловідомі старовинні колядки та саморобну вифлеємську зірку. Ця традиція нагадує: справжня коляда живе тоді, коли в ній бере участь уся родина — від найменших до найстарших.
25 грудня, темного зимового вечора, коли з неба падає лапатий сніг, а місто огортається теплим сяйвом святкових вогнів, біля церкви збирається чималий гурт колядників. Вони йдуть від хати до хати, від дому до дому, співаючи різдвяних пісень, славлячи Бога та даруючи господарям щиру радість і відчуття єдності.
Голоси барських колядниць: радість єднання та віри
Оксана Дроздова та Тетяна Юкало вже багато років поспіль колядують разом з іншими прихожанами греко-католицької церкви в Барі.
Для Тетяни коляда — це спогад із дитинства. Тоді, маленькою дівчинкою, вона ходила колядувати заради цукерок і дрібних грошей — тих простих радощів, без яких важко уявити Різдво. Сьогодні ж Тетяна колядує у складі церковного колективу Барської УГКЦ. Усі кошти, зібрані під час коляди, спрямовують на утримання храму.
«Коляда — це велика радість. Ми збираємося всією церковною спільнотою, жартуємо, йдемо до людей. Дуже приємно, коли нам відчиняють двері, зустрічають з усмішкою і співають разом із нами», — ділиться Тетяна.
Оксана з теплотою згадує випадок, коли колядники завітали до одного з домів, і до співу долучилася вся родина — від дітей до бабусь.
«Коляда — це один зі способів звеличення Христа, визнання Його нашим Богом, привітання Його приходу у світ. Для когось це глибоке релігійне переживання, для когось — традиція, що відроджується. Але в будь-якому разі вона об’єднує», — розповідає жінка.
Вифлеємська зоря, ангели й старовинні пісні: серце барської коляди
Одного року до колядування долучилися й школярі. Діти підготували цілу різдвяну виставу, сповнену чудес і символів, у якій лише наприкінці прозвучала колядка.
«Коли театральне дійство й українські традиції мудро поєднуються зі славленням Бога — це надзвичайно красиво. Історія й культура мають велике значення, але найголовніше — не втратити суть коляди», — вважає Оксана.
Серед парафіян у Барі колядують усі — незалежно від віку чи статі. Серед улюблених колядок, які виконують місцеві колядники, Тетяна Юкало називає маловідомі перлини української пісенної спадщини: «Нуте, нуте, браття-сусіди», «Скинія злата», «Херувими свят», «Звеселімося всі разом нині».
Сучасні колядники дбайливо ставляться до українських традицій: власноруч виготовляють вифлеємську зірку, дівчата одягають хустки, а іноді перевтілюються у персонажів вертепу. Тетяна пригадує, як одного року вулицями Бара ходили білосніжний ангел, цар та інші біблійні постаті, вітаючи людей зі святом.
Так, у співі, спільній молитві й щирій радості, барська коляда продовжує жити — як місток між поколіннями, як жива пам’ять і як віра, що єднає серця.
Запис Традиція, що єднає серця: як колядують в Барі спершу з'явиться на Вінниця Преспоінт.
