СУДИТИ НЕ МОЖНА ВІДСТУПИТИ або все про «нашумівший» законопроєкт щодо посилення відповідальності військових

Редакція сайту 0432.ua дякує команді ЮРИДИЧНОЇ КОМПАНІЇ "МАЗУР ТА ПАРТНЕРИ" за надану консультацію.13 грудня 2022 року законопроєкт № 8271 "Про внесення змін до Кримінального кодексу України, Кодексу України про адміністративні правопорушення та інших законодавчих актів України щодо особливостей несення військової служби в умовах воєнного стану чи в бойових обставинах" проголосований Верховною Радою України та направлений на підпис Президенту. А вже 15 грудня була опублікована петиція з проханням до Президента Володимира Зеленського (https://file.liga.net/persons/vladimir-zelenskii) ветувати законопроєкт. За добу вона набрала вже понад 25 000 голосів (за необхідних для розгляду 25 000). Попри законодавчо встановлений строк у 15-ть днів для підписання законопроєкту або ж повернення його на доопрацювання, останній станом на 03.01.2022 року залишається НЕ підписаним та перебуває на розгляді у Президента. Цим законопроєктом пропонується внести зміни до статей 69 та 75 Кримінального кодексу України щодо «виключення можливості призначення більш м'якого покарання військовослужбовцям, ніж передбачено законом, та звільнення від відбування покарання з випробуванням», підвищується рівень санкцій за вчинення військових адміністративних правопорушень. Окрім того, даним законопроектом не передбачається можливість умовного терміну і дострокового звільнення.  Людина, яка навіть в небойовій обстановці не виконала наказ командира – не матиме права на м'якше ставлення до неї та на звільнення від відбування покарання з випробуванням незалежно від обставин справи, особи засудженого та тяжкості правопорушення. Таким чином, якщо новий закон буде все ж таки прийнято, то військовослужбовці будуть отримувати реальні, а не умовні терміни відбуття покарання чи покарання у вигляді штрафів , що відбувається станом на сьогодні.  Принагідно варто зауважити, що з початку повномасштабної агресії РФ, з 24 лютого 2022 року, — українськими судами винесено не менше півтори сотні вироків за злочини «проти встановленого порядку несення військової служби».  Принаймні стільки вироків можна знайти в Єдиному реєстрі судових рішень. Абсолютна більшість з них засекречені. Однак ті, які відкриті, дають розуміння, що суди доволі часто застосовують пом'якшення чи умовні терміни до обвинувачених військових. Хочу наголосити, що відповідальність за військові злочини, тим більше вчиненні  вчинені під час воєнного стану, доволі сувора. Так, за непокору передбачена відповідальність – від 5 до 10 років позбавлення волі, невиконання наказу – від 3 до 7 років, погроза або насильство щодо начальника – від 5 до 10 років, самовільне залишення частини або місця служби – від 5 до 10 років, дезертирство – від 5 до 12 років, самовільне залишення поля бою або відмова діяти зброєю – від 5 до 10 років. Законопроєкт № 8271 є доволі неоднозначним та отримав чимало критики в свою сторону. Більш того, більшість правозахисників вважають його каральним, невиправданим в реаліях сьогодення та прогнозують виключно негативні наслідки його прийняття. Я, будучи військовим адвокатом та щоденно контактуючи із військовими та їхніми історіями, намагався раціонально та зважено оцінити даний законопроєкт, а тому розпочну з позитивних моментів, які має на меті розв'язати цей законопроєкт. Зокрема ним встановлюється відповідальність за порушення військової дисципліни, втрати майна та озброєння, за які на сьогодні немає співмірної відповідальності та швидкого механізму стягнення. Також, доволі слушним є думка Головнокомандувача ЗСУ Залужного Валерія відносно необхідності прийняття зазначеного закону:  «Армія тримається на дисципліні. І якщо прогалини в законодавстві не забезпечують її дотримання, а "відмовники" можуть сплатити штраф, розмір якого становить до десяти відсотків бойових виплат, або отримати покарання з випробуванням, це несправедливо. Більше того, і це ключове, оголені ділянки фронту змушені закривати собою інші військовослужбовці, що призводить до збільшення втрат особового складу, територій та мирних людей на них. Часто втрачені позиції доводиться відновлювати штурмовими діями дуже дорогою ціною». Мушу відмітити, що ці питання, дійсно, критично важливі та потребують законодавчого вирішення. Разом з тим, даним законопроєктом, не мою думку, не враховано певні об’єктивні обставини, внаслідок чого положення останнього й не можуть бути застосованими в сьогоднішніх умовах. Так, слід визнати, що під час масової мобілізації багато військовослужбовців мають мінімальну військову підготовку та морально не готові до реалій війни. Це й стосується командирів, які не завжди володіють достатнім рівнем управлінських якостей. Це в своїй сукупності має наслідком, що військовослужбовці вчиняють злочини (такі як, самовільне залишення військової частини, непокора, дезертирство тощо) саме внаслідок недостатньої професійної та моральної підготовки як керівного складу, так і рядових військовослужбовців. В контексті цього, зверну увагу, що в Збройних Силах України відсутня система післяопераційного аналізу за стандартами НАТО, тобто якісна та швидка експертиза командних рішень, і тому визначити, які події обумовлені діями противника, а які обумовлені злочинними намірами, у більшості випадків просто неможливо. Також даним законопроектом не враховано, що в Україні у повній мірі відсутня військова юстиція. Таким чином, відсутні будь-які спеціалізовані повноважні органи здатні здійснювати розслідування таких злочинів та визначення відповідного та достатнього покарання. Крім того, відсутні й спеціалізовані військові суди, які були б здатні здійснювати на належному рівні розгляд таких справ. Законопроєктом посилюється відповідальність виключно пересічних військовослужбовців, залишаючи поза увагою військове керівництво (командирів). Останні ж в умовах воєнного часу часто зловживають своїми правами та не виконують покладені на них обов’язки як керівника (наприклад, не направлення військовослужбовців на лікування за наявності для цього підстав, не направлення на військово-лікарську комісію для проходження медогляду, не надання відпустки у встановленому законом порядку не надання довідки про обставини отриманого поранення і т.д.). Окрім того, авторами проєкту закону не зазначено та не наведено жодних переконливих обґрунтувань наявності суспільно небезпечних наслідків від скоєння визначених злочинів, щоб «обтяжувати» і так немалі санкції. У підсумку скажу, що на мою точку зору,  даний законопроєкт є дискримінаційним та не враховує фронтові реалії сьогодення. Безумовно, йде війна і людина, яка дала згоду захищати, має усвідомлювати і свій вибір, і свою відповідальність, і наслідки. Безумовно, за кожний злочин має бути покарання. Оскільки в іншому випадку безкарність породжує вседозволеність. Однак, як показує життя, те, що буває законним, не завжди є справедливим, а те, що буває справедливим, не завжди є законним. В умовах війни надважливо будувати правову країну з правом на справедливий суд, на справедливий юридичний розгляд та на можливість реального захисту в умовах війни. Якщо у вас залишилися питання або ж ви бажаєте отримати консультацію, звертайтесь за телефонами:  ЮК "Мазур та Партнери" Контакти: +380 (97) 148-06-05, +380 (63) 04-22-144 Сайт: https://advokat-mazur.0432.ua/ Адреса: 21000, Вінниця, вулиця Соборна, 81, офіс 15 Email:advmazur@gmail.com Джерело: 0432.ua