«Про операцію дізнався за п'ять днів»: офіцер з Вінниччини брав участь у боях на Курщині
Автор:
Лариса ОЛІЙНИК
- Тридцятирічний майор ЗСУ і комбат стрілецького батальйону Андрій Підлісний зайшов на Курщину в перший день операції та воював там два місяці.
- Про наступ і оборону на території ворога — читайте далі.
Офіцер з Вінниччини Андрій Підлісний воює з росією з 2014 року. Після повномасштабного вторгнення звільняв Миколаївську і Херсонську області, воював на Донеччині та Луганщині. Два місяці він воював на Курщині.
Про операцію дізналися напередодні
Тридцятирічний майор ЗСУ Андрій Підлісний, який командує 409 окремим стрілецьким батальйоном, зайшов на Курщину 6 серпня 2024 року, в перший день операції, та воював там два місяці. Про наступ офіцер дізнався за пʼять днів до його початку.
— Командування озвучило весь замисел, а я поділився інформацією далі, — розповів Підлісний. — Спершу це було геть вузьке коло — усього дві-три людини. Із кожним днем кількість збільшувалась. Бійці знали, що буде якесь переміщення, готувалися, але не знали, куди, що і як. Тобто особовий склад дізнався лише напередодні, за пів дня до початку операції.
Настрої були у наших захисників різними: дехто нормально сприйняв наказ зайти в Курську область, дехто відмовлявся його виконувати.
— Почали говорити, що «це не наша територія», «ми туди не підемо», — ділиться офіцер. — Я поїхав на позиції, щоб поговорити особисто. Розповів, що на нас чекає, наголосив, що війна на чужій території в чомусь морально навіть легша — це не твої будинки знищують, не на твої поля прилітають бомби. Розповів, що ми не перші йдемо, найважчу роботу на себе беруть десантники. Нам просто потрібно буде їм допомогти.
Підлісний пояснив побратимам, що все це буде контрольовано, із прикриттям дронів, артилерії, що в них будуть командири, що їх ніхто просто так кидати не буде.
— Спочатку кажеш щось хороше, хвалиш, потім даєш трохи прочухана, роздупляєш, що треба взяти себе в руки, що якщо всі складемо зброю, будем шукати, де легше, втратимо те, що маємо. І на кінець розмови знову даєш шматочок добра. Кажеш, що віриш в них, дякуєш. Але без зайвого пафосу. А коли від них поїхала перша група, вони побачили, що не все так страшно, і теж підтягнулись.
На четвертий день пішли в наступ
Росіяни зрозуміли, що українська армія готує наступ, щонайменше за чотири дні.
— Але їхнє керівництво навіть не спробувало нас зупинити. Першими йшли десантники, ми мали рухатися за ними. Вони виходили за маршрутами, але не зачищали населені пункти — це лягло на наші плечі. У перший день батальйон жодних рухів не здійснював.
В Курській області були великі проблеми зі звʼязком: старлінки й мобільна мережа не працювали.
—Тому першим ділом я взяв звʼязківця, і ми поїхали на ворожу територію, знайшли місце під розгортання ретранслятора. Це була вежа, яку раніше використовували росіяни, там був їхній вузол звʼязку. Ще до того як мої підрозділи перетнули кордон, у нас був налагоджений звʼязок.
На другий день захисники зайшли в лісосмуги неподалік російських сіл Новоіванівка і Леонідово. Далі зайняли лісосмуги біля Кремʼяного. На четвертий день пішли в наступ. Десь за тиждень — стали в оборону.
— На другий чи третій день ми з хлопцями йшли на Леонідово. Дорогою нас закидали касетними боєприпасами, убили водія, який сидів у мене в автівці. Усіх інших або взагалі не зачепило, або поранило. Нам дуже пощастило. Російські телеграм-канали виклали відео цього обстрілу і заявили, що російська армія знищила там 20 чи 30 людей і сім броньованих машин, насправді там було чотири пікапи.
За словами Підлісного, найбільші бої велись в районі Кремʼяного. Там стояли «Ахмат», «вагнерівці» та морська піхота.
— Мій стрілецький батальйон складається з «дідів», тому ми просувались максимально обережно — виключно під прикриттям танка або артилерії. На початку — тільки в темну пору доби, щоб мінімізувати ризики. Піхота або аеророзвідка виявляли противника, мінометники або дронники завдавали вогневого ураження. Часто росіяни ховалися в будинках цивільних і навіть перевдягались у цивільний одяг. Ми знищували позицію, заходили туди й крок за кроком просувалися.
У перші дні операції багато клопоту завдала ворожа авіація, піхота особливого спротиву не чинила.
— Так тривало близько тижня, потім строковики в росіян закінчилися, і наше просування стало повільнішим. Противник підтягнув резерви, нормально став в оборону. Проти нас виступили кваліфіковані бійці, які не збиралися тікати. Це був противник, який маневрував, мав хорошу підтримку артилерії та авіації. КАБи дуже серйозно працювали: за день їх могло бути кілька десятків.
Перехід в оборону
Протягом місяця військові ЗСУ просувалися вперед, а потім перейшли в оборону.
— Росіяни підтягнули дуже багато розрахунків БпЛА, зокрема FPV з оптоволокном, які не бере РЕБ. Дрони стали великою проблемою, вони мали їх в безлімітній кількості.У наші крайні три тижні на Курщині були масові штурми, переважно російської піхоти. Інколи були малі групи, інколи вони йшли по 15—20 людей одночасно, з бронетехнікою. В Ольгівці ми взяли в полон командира штурмової роти. Її розбили, він залишився сам, сховався в якійсь хаті, сидів там тихенько, поки ми його не знайшли. Спочатку спробував видати себе за цивільного, але ми зрозуміли, хто він.
У Кремʼяному Підлісний з побратимами захопив російську станцію супутникового звʼязку, прямо в російських морпіхів з-під носа. Обстріляли мінометом, бігом забігли й забрали. Потім понад пʼять кілометрів виносили цю станцію.
— Із цивільними ми інколи перетиналися під час зачисток населених пунктів. Ми їх не чіпали, бо не маємо права вивозити на територію України. Пораненим надавали допомогу. Був кумедний випадок: йшов уздовж села в Новоіванівці, побачив бабку і на автоматі кажу: «Добрий день». Вона так дивно на мене подивилась, я думаю, чого не вітається? А потім до мене дійшло: я ж у Росії. Коли катаєшся постійно в Україну і з України, розмивається розуміння, хто де.
Читайте також:
«Акт виняткової хоробрості, який вражає». Офіцер Андрій Підлісний про звільнення Херсону
«День народження у супергероя сучасності»: Ромчику Олексіву виповнилось 10 років
© 2024 20minut.ua
