Пішоходи проти електросамокатів: чому місто не може їх заборонити
Автор:
Михайло КУРДЮКОВ
- Попри дискусії про необхідність заборони електросамокатів у центрі Вінниці, втілювати цю ідею найближчим часом не планують.
- Ми з’ясували, чому так, які альтернативи розглядають і які інструменти вже використовує місто, щоб не допускати погіршення ситуації.
Електросамокати у Вінниці дедалі частіше стають приводом для суперечок. Частину містян вони відверто дратують і лякають — передусім через небезпеку на тротуарах і в пішохідних зонах. Люди скаржаться на швидку їзду поміж натовпом, різкі маневри і відсутність будь-яких правил для тих, хто керує таким транспортом.
Окрема проблема — не прокатні самокати, які ще можна якось контролювати через операторів, а приватні. Часто ними користуються підлітки: їздять удвох, виконують трюки, виїжджають на людні ділянки — і фактично залишаються поза будь-яким контролем.
На цьому тлі постає логічне питання: чи може місто якось це врегулювати, або хоча б обмежити?
Ми звернулися до Вінницької міської ради із запитом, щоб з’ясувати, чи розглядається заборона самокатів у центрі, чи аналізували безпеку руху, як реагують на скарги містян і які взагалі є механізми впливу на ситуацію. У ВМР нам пояснили, що проблема є, але повноцінно вирішити її наразі не можна.
Сьогодні у Вінниці немає заборони на електросамокати — і найближчим часом її не планують. Натомість діє система обмежень, запроваджених у співпраці з прокатними сервісами. Вона передбачає зонування і контроль швидкості: до 20 км/год загалом, до 15 км/год у пішохідних зонах і лише до 5 км/год у Центральному парку.
Мапа Вінниці з зонами обмеження швидкості
Крім того, визначені місця, де не можна завершувати поїздку, а також спеціальні точки «ранкового старту», щоб упорядкувати розміщення самокатів у місті.
У міській раді пояснюють, що такий підхід дозволяє «забезпечити баланс між безпекою пішоходів та збереженням мобільності». І додають: обмеження у місцях із великим скупченням людей — це вже необхідність. Водночас ці рішення радше компроміс, ніж системне врегулювання.
Попри скарги містян, повноцінного аналізу безпеки руху самокатів у центрі Вінниці ще не проводили. У міській раді прямо кажуть: окремого комплексного дослідження немає, а його результати «в умовах чинного законодавства не є визначальними для ухвалення рішень».
Фактично місто діє ситуативно — реагує на звернення і підлаштовує правила під конкретні проблеми. Наприклад, саме після скарг мешканців і комунальних служб у Центральному парку знизили дозволену швидкість до 5 км/год.
Ще один важливий момент — юридичний. І тут ситуація виглядає парадоксальною. З одного боку, міська рада має обмежені повноваження. Вона може ухвалювати рішення виконкому, встановлювати дорожні знаки, регулювати питання через правила благоустрою. З іншого — самі інструменти впливу дуже слабкі.
— Чинне нормативно-правове регулювання не передбачає окремих механізмів прямої заборони або обмеження руху електросамокатів, — пояснюють нам у міськраді.
Ба більше — навіть стандарт дорожніх знаків не містить рішень для таких випадків. А це означає, що місто фізично не може повноцінно заборонити або чітко регламентувати рух самокатів, навіть якщо захоче.
Через це основний інструмент впливу сьогодні — домовленості з операторами прокату. Частину відповідальності за дотримання правил покладають саме на них.
Контроль за ситуацією формально здійснюють поліція та муніципальні служби, але ефективність такого контролю обмежена — знову ж таки через прогалини в законодавстві.
На цьому тлі особливо контрастно виглядає правова оцінка ситуації. Адвокат Вадим Володарський звертає увагу: за правилами дорожнього руху електросамокат фактично підпадає під визначення мопеда — себто транспортного засобу з електродвигуном до 4 кВт. По-хорошому це означає: реєстрація, водійське посвідчення категорії А1 і шолом. Але в реальності цього немає і бути не може.
— Є техніка, яка призначена для дорожнього руху: велосипеди, мопеди, автомобілі. А є така, що ні. Електросамокати, сігвеї, моноколеса — це техніка, яка не призначена для участі у дорожньому русі, — пояснює Володарський.
З технічної точки зору, за словами адвоката, самокати також створюють ризики: вони нестійкі через малий розмір коліс і високий центр ваги, не мають належних гальмівних систем і світлотехніки.
— Водночас рух будь-яких транспортних засобів у пішохідній зоні створює небезпеку для пішоходів, — наголошує адвокат. — Окрема проблема — прокат. Самокати передають у користування людям без перевірки водійських прав, віку чи стану, що може мати наслідки у випадку ДТП.
Втім, є й інший погляд — не заборонний, а розвитковий. Доцент кафедри економіки Київського міжнародного університету Віталій Опанасюк вважає, що сама логіка «заборонити» — хибна.
— Малий електротранспорт і велосипеди безпечні за умов відповідального керування та поваги. Проблема не в них, а в культурі користування, — каже Опанасюк.
За його словами, подібні конфлікти виникали і раніше: з появою автомобілів, велосипедів чи навіть гужового транспорту (з тягловою силою тварин).
— Заборона — це найпростіше рішення. Але будь-яке обмеження викликає обурення і потребує обговорення, — додає експерт.
Ключове, на його думку, — попит. Люди вже обрали мікромобільність, бо це дешево, зручно і екологічно.
— Є попит і готовність платити — задовольни цей попит. Не забороняй, а врегулюй або трансформуй в альтернативу, — говорить Опанасюк.
І тут мова йде про інфраструктуру: окремі смуги, розмежування потоків, страхування, штрафи і підвищення культури користування.
Вінниця частково рухається саме цим шляхом. У міській раді кажуть, що вивчають досвід інших міст, зокрема Тернополя, де нещодавно вже запровадили заборону самокатів у пішохідних зонах. Але поки що обирають м’якший підхід — через обмеження швидкості і зонування.
Водночас визнають: якщо ситуація вимагатиме, можуть розглядати і жорсткіші рішення.
Поки що ж місто діє в умовах обмежених можливостей. Окремої стратегії розвитку мікромобільності у Вінниці немає. Є лише окремі елементи, до прикладу, розвиток велоінфраструктури, яку частково розглядають як середовище для такого транспорту.
Не проводили у місті і комплексної оцінки впливу вже запроваджених обмежень — ані на безпеку пішоходів, ані на мобільність мешканців, ані на роботу прокатних сервісів.
У підсумку ситуація виглядає так: проблема є, скарги є, точкові рішення також є. Але системного підходу — поки що немає.
Самокати у Вінниці залишаються у «сірій зоні», між попитом і ризиками, між розвитком і обмеженнями, між можливостями міста і прогалинами в законодавстві.
І поки ці прогалини не заповнять на державному рівні, вирогідно, місто й надалі буде змушене діяти обережно: домовлятися, обмежувати і реагувати постфактум.
Читайте також:
Реальна вартість проїзду — вдвічі більша. Дізналися про проблеми транспорту у Вінниці
Куди у Вінниці важко доїхати громадським транспортом? Ми запитали
© 2026 20minut.ua
