Перший у світі, хто збив «Кинджал». Історія офіцера повітряних сил В’ячеслава Агеєва
Автор:
Альона ЧЕРНІЮК
- В’ячеслав Агеєв — Герой України і командир дивізіону ППО, який першим у світі збив російську аеробалістичну ракету «Кинджал».
- Його шлях від випадкового вибору професії у військовому виші до історичного досягнення — це історія про мужність, професіоналізм і командну роботу.
На сторінці Командування Повітряних Сил ЗСУ розповіли історію Героя України В’ячеслава Агеєва — офіцера, який став першим у світі, хто збив російську ракету «Кинджал».
Все почалося ще у 2009 році, в коридорах Харківського військового вишу. Молодий абітурієнт В’ячеслав майже випадково отримав від підполковника пропозицію:
— Будеш ЗРВшником. Згоден?
— Згоден.
Тоді він ще не знав, що ці три літери — ЗРВ, зенітні ракетні війська — стануть сенсом усього його життя. І навіть не здогадувався, що одного дня саме він зі своєю командою зб’є ракету, яку росія називала «непереможною».
В’ячеслав Агеєв — сирота, який обрав військову кар’єру, бо іншого шляху не було; офіцер, який зростав в армії, яку списували з рахунків; командир, що під вибухами зумів зібрати боєздатний дивізіон із двох розбитих. Людина, яка вивчила систему «Patriot» до рівня інтуїції. І Герой України. Під його керівництвом підрозділ став еталоном професіоналізму.
— Про війну тоді ніхто не думав, — пригадує Агеєв. — Після закінчення Одеського ліцею вирішив вступати до Харкова, у Харківський національний університет Повітряних Сил. Саме там сталося те випадкове «Будеш ЗРВшником», яке визначило все моє життя.
Служба в армії
В’ячеслав Агеєв хотів служити ближче до дому, у Новій Каховці. Але почався 2014-й. Кримські частини зникли зі списків, підрозділи з прифронтових регіонів швидко укомплектували. Тож мене відправили до Київської бригади, на командний пункт системи С-300 — начальником обслуги.
Робота була важка і технічна: ремонт, налаштування, навчання людей, підтримка боєготовності.
— Після 2014-го темпи бойової підготовки виросли в рази. Після окупації Криму, на Херсонщині створили новий полігон — «Ягорлик». Там проводили навчальні бойові пуски зенітних ракетних комплексів по реальних цілях, що імітують крилаті ракети. Я дуже хотів туди потрапити — не встиг. Потім став командиром радіотехнічної батареї — заступником командира дивізіону з озброєння. Відповідальність зросла. На цій посаді я й зустрів 24 лютого 2022-го.
«Ми зібрали один дивізіон з двох — і почали полювання»
Напередодні повномасштабного вторгнення підрозділ В’ячеслава Агеєва залишив пункт постійної дислокації та зайняв позиції в полях. Однак і там вони опинилися під щільними обстрілами.
— Приходів було багато, — згадує офіцер. — Озброєння, яке могло рухатися, ми терміново передислокували. Вцілілу техніку евакуювали.
Вже наступного дня з двох пошкоджених дивізіонів вдалося сформувати один боєздатний підрозділ. Старшим призначили Агеєва. Саме тоді для них почалися справжні протиповітряні бої.
Це були перші пуски по реальних цілях. Перша збита повітряна ціль — російський літак — стала моментом, який запам’ятався на все життя.
— Це був вибух емоцій. Руки тремтіли, серце вистрибувало. Ми прокручували цей момент знову і знову, — розповідає він.
Саме перше влучання дало впевненість. Друга, п’ята, десята збиті цілі поступово перетворили війну на важку, але чітко вибудувану рутину.
— Ти просто працюєш. Холодно. Точно. Професійно, — каже Агеєв.
За кілька тижнів, у середині березня, його викликав командир бригади з позивним «Граніт» — Сергій Яременко.
— Бачу, ти готовий очолити дивізіон С-300. Добре воюєш, і хлопці в тебе завзяті. Готовий бути командиром?
Відповідь була короткою: «Так, готовий».
— Насправді, іншого варіанту не було. Це війна. Якщо ти робиш свою роботу і вона приносить користь країні — ти маєш її продовжувати, — пояснює офіцер.
Так В’ячеслав Агеєв став командиром дивізіону С-300. Уже в перші місяці повномасштабної війни його підрозділ знищив близько півсотні повітряних цілей — винятковий результат для комплексу С-300ПТ.
Два літаки — однією ракетою
Один із найяскравіших епізодів стався в перші дні повномасштабного вторгнення під час боїв за Київ. У районі села Мощун, поблизу Бучі, на удар заходили два російські літаки — бомбардувальник Су-24 та винищувач Су-35.
Зазвичай по одній цілі здійснюють пуск двох ракет. Але цього разу все пішло інакше.
— Ми дали пуск. Одна ракета не вийшла з контейнера. Друга — вийшла, на мить зависла в повітрі, запустила двигун і різко пішла до цілей, — згадує Агеєв.
Літаки йшли настільки щільно, що хмара уражаючих елементів бойової частини накрила одразу обидві цілі. Пункти візуального спостереження підтвердили: знищено два літаки однією ракетою.
— Це був один із найяскравіших моментів. Цей епізод згадуємо й досі, — кажуть у підрозділі.
Суспільство побачило, що таке ППО
До повномасштабної війни про зенітні ракетні війська знали небагато. Повітряні Сили для більшості асоціювалися винятково з авіацією. Ситуація змінилася, коли українська ППО почала масово збивати російські літаки, гелікоптери та ракети.
— Коли люди побачили результат, вони зрозуміли: ППО — це щит, який рятує життя, — пояснює В’ячеслав Агеєв.
Після перших успішних бойових чергувань військові відчули й реакцію цивільних. Люди підходили, обіймали, дякували:
— Що б ми без вас робили?
Про зенітників почали говорити медіа, посадовці, експерти. На державному рівні активніше заговорили про посилення протиповітряної оборони, модернізацію та переозброєння. Стало очевидно: цей рід військ нарешті побачили й оцінили.
«Слава, ти їдеш на Patriot»
Рішення про навчання на американських комплексах ухвалили швидко. Командир бригади пояснив коротко:
— Ви поїдете першими в США навчатися на «Patriot». У вас — найефективніший дивізіон С-300 і сильний молодий колектив.
Для військових це звучало майже нереально. Про «Patriot» у Повітряних Силах мріяли роками. Навчання розраховували на три місяці, однак результат перевершив очікування.
— Після «ручної» радянської техніки сучасний комплекс виявився інтуїтивно зрозумілим, — згадує Агеєв. — Уже за кілька тижнів ми сказали, що готові повертатися і воювати.
Перед від’їздом українські військові поставили американським інструкторам головне запитання:
— Чи здатен «Patriot» збивати російську балістику?
— Теоретично — так. Практично — не знаємо, — відповіли ті.
Відповідь дала ніч на 4 травня 2023 року.
Росіяни запустили «Кинджал» без масованого обстрілу — тиха ніч, без дронів і крилатих ракет. Раптом з’явилася інформація про пуск балістики. Оператор побачив на екрані ціль, що рухалася з характерною швидкістю.
Пуск. Дві ракети «Patriot» пішли в небо. Є влучання.
Вранці зателефонував комбриг:
— Експерти вивчили уламки. Це був «Кинджал». Вітаю.
Це стало першим у світі підтвердженим знищенням аеробалістичної ракети «Кинджал».
Темп був такий, що люди думали — працює РСЗВ
Після першого провалу росіяни тривалий час не могли зрозуміти, куди зник їхній «аналоговнєт». У відповідь вирішили вдарити масовано.
16 травня 2023 року по Києву одночасно запустили 16 балістичних ракет. Темп роботи української ППО був настільки високим, що в соцмережах писали: на околицях столиці нібито працюють реактивні системи залпового вогню.
— Ракети з пускових вилітали одна за одною. Менше ніж за хвилину ми збили всі 16, — розповідає Агеєв.
Це був один із наймасованіших балістичних ударів по одному місту за час війни. Але найважчі бої були ще попереду.
Найважчий бій
2 січня 2024 року. З усіх напрямків — сходу, заходу, півночі та півдня — на Київ летіло понад 50 крилатих ракет, 10 балістичних, а також близько півсотні «шахедів».
Цей бій став одним із найскладніших для всієї системи протиповітряної оборони столиці. Втім, атаку вдалося відбити.
Лише підрозділ В’ячеслава Агеєва тоді знищив 8 крилатих ракет, 10 «Кинджалів» та ще низку ударних дронів засобами прикриття.
Для російської армії системи протиповітряної оборони завжди були пріоритетною ціллю. Але саме «Patriot» з часом перетворився для ворога на справжню нав’язливу ідею. У хід ішло все — супутникова розвідка, дрони, агентура. Ресурсів не шкодували, адже прагнули знищити українську ППО за будь-яку ціну.
У відповідь українські захисники діяли гнучко: маневрували, змінювали позиції, використовували хибні точки та макети. Ворог неодноразово заявляв про «знищення» комплексу, однак підрозділ продовжував виконувати бойові завдання.
«Нас уже десятки разів знищували, але ми й далі працюємо», — кажуть військові.
За час бойової роботи підрозділ знищив майже 250 повітряних цілей, з яких понад 140 — балістичні ракети.
Зірка Героя: нагорода, яка належить усім
8 лютого 2024 року. Маріїнський палац. Церемонія вручення найвищих державних нагород. Поруч — Головнокомандувач ЗСУ Валерій Залужний та керівник ГУР Кирило Буданов. Серед нагороджених — командир дивізіону ППО В’ячеслав Агеєв.
Момент оголошення його імені став несподіванкою навіть для нього самого. Та вже тоді він чітко усвідомлював: ця нагорода — не особиста.
«Patriot», С‑300 та інші зенітні комплекси — це колективна зброя. За кожною машиною стоять люди. Без них нічого б не було», — наголошує військовий.
Повернувшись до підрозділу, він сказав бійцям просто:
— Це наша спільна нагорода.
«Не звання робить людину, а людина — звання»
Сам Герой України зізнається: життя після нагородження кардинально не змінилося. Змінилася відповідальність і рівень очікувань.
Все частіше він чує:
«Хочу служити у дивізіоні Героя України. Вони — найкращі».
І саме це, каже командир, — найбільший комплімент.
Звання, переконаний він, не дає автоматичного авторитету. Його здобувають у бою — вчинками, рішеннями, професіоналізмом. Якщо ти сильний воїн і мудрий командир, до твоєї думки дослухаються незалежно від погонів.
В’ячеслав Агеєв продовжує воювати, командувати, навчати молодих військових і тримати українське небо. Його підрозділ сьогодні — один із найрезультативніших у світі за кількістю збитих балістичних ракет.
Сам командир говорить коротко і без пафосу:
«Ми будемо боронити небо стільки, скільки потрібно. Ми йдемо разом — до перемоги».
Читайте також:
Через недопалок у Хижинцях загинув 62-річний чоловік
Допомога бізнесу ветеранів: як отримати до 15 тисяч гривень на енергонезалежність
Після трагічної смерті хлопчика в Серебрії провели перевірки соцслужб. Що виявили
© 2026 20minut.ua
