Останнє смс воїна зі Жмеринки: «Потрібні радіостанції» — підтримайте петицію на звання Героя
Автор:
Віктор СКРИПНИК
- Анатолій Репей, доброволець зі Жмеринки, загинув у бою у віці 48 років.
- Коли почалася війна, працював за кордоном, але повернувся додому.
- Яким він був, розповіла волонтерка зі Жмеринки Олеся Поліщук, члому подала петицію на присвоєння земляку звання Героя України?
Журналіст «20 хвилин» запитав волонтерку Олесю Поліщук, чому вона вважає, що її земляк Анатолій Репей заслуговує найвищої нагороди держави.
Від почутого у відповідь не можна стримати сліз.
Зберегли б для історії імена усіх патріотів
«Кожен з тих, хто у перші дні війни пішов добровольцем, це справжні патріоти рідної землі, — говорить Олеся Поліщук. — Вони не чекали повісток з військкомату, навпаки, вони стояли у чергах біля військкоматів, а ті, кому відмовляли, повторно приходили проситися на фронт. На жаль, багатьох з них уже рема серед живих. Загинули найбільш патріотичні люди. Ми втратили цвіт нації. Вони віддали за Україну своє життя. Хіба це не Герої? Кожному з них варто було б присвоїти таке звання. Серед таких патріотів — наш земляк Анатолій Репей».
На думку співрозмовниці, якби так сталося, ми б поіменно знали своїх патріотів. Вони б увійшли в історію нагороджених орденами «Золота Зірка» пам’ятали б, про них згадували б наступні покоління українців. В іншому випадку про них згадуватимуть тільки рідні, друзі.
«Нам треба добитися того, щоб кожен патріот, хто добровільно став на захист рідної землі, отримав звання Героя, — говорить Олеся Поліщук. — Треба переконати в цьому тих, хто при владі. Бо це добровольці у значній мірі зупинили ворога і тим само врятували Україну від окупації. Як можна забути їхні імена?»
Ще один аргумент волонтерки щодо нагородження зіркою Героя Анатолія Репея — свідчення побратимів, з яким він виконував бойові завдання. Здебільшого військові небагатослівні у своїх розповідях. Але вони не скупилися на похвалу людських якостей жмеринчанина, серед яких окремо виділяли мужність і відвагу, готовність допомогти побратиму у найскладнішій ситуації, коли сам ризикуєш життям.
Пройшов Авдіївку, Бахмут, воював в інших гарячих точках фронту
Олеся Поліщук пригадує, як збирали кошти на тепловізор. Вона особисто вручала прилад Анатолію, тому так боляче сприйняла звістку про його загибель. Після того, як передали прилад воїну, він написав смс з подякою землякам. Повідомив, що хлопцям потрібні ще радіостанції.
На жаль, це повідомлення з фронту стало останнім. Невдовзі після того Анатолій загинув у бою. Сталося це 29 червня 2023 року біля села Старомайорське на Донеччині. За словами співрозмовниці, в Анатолія залишився неповнолітній син, мати, дружина, сестра, брат, багато родичів, бо у них велика родина.
Волонтерка нагадує, що воїн нагороджений орденом «За мужність» ступеня та відзнакою Президента «За оборону України».
«Мої дід воювали, я теж маю боронити свою землю»
У петиції на ім’я глави держави Олеся Поліщук детально розповідає про свого земляка Анатолія Репея. Переконує очільника країни в тому, що воїн заслуговує на найвищу державну нагороду. Згадує про дитячі, юнацькі роки майбутнього воїна.
У великій родині Анатолій був старшим сином і за приклад йому став рідний батько. Тато працював шофером на автобусі. Далекі поїздки та відповідальність керувати великою машиною вабила Анатолія ще з дитинства. Не дивно, що улюбленою іграшкою в нього була машинка.
Сестра Тетяна, наймолодші в родині серед трьох дітей, розповідала, що найчастіше нею опікувався Толя. Скільки б не згадувала про той час, уявляє, як брат завжди поруч з нею.
«Такий дружелюбний та турботливий, бавив мене з самих перших днів мого життя, — каже пані Тетяна. — Ми знаходили спільну мову в усьому, здавалося, що у всьому були заодно».. Якщо описувати характер хлопця, то вдало було б сказати, що він був дуже добрим та чуйним до оточуючих, Захоплювався природою, любив з самого ранку рибалити та тішитися уловом.
У 1992 році Анатолій закінчив школу і пішов навчатися у Вінницькому професійно-технічному училищі №4. Здобув спеціальність «центральне блокування зв’язку», одночасно навчився на електрозварювальника та столяра. Після училища служив строкову службу. Військових знань і вміння набував у Навчальному центрі прикордонної служби неподалік від Черкас, далі була служба на посаді стрільця, пізніше — радіотелефоніста у військовій частині у Луцьку. Після армії повернувся до цивільного життя. Перед війною працював за кордоном, заробляв кошти на придбання будинку. Це була його мрія — мати власну оселю.
«У житті Толя був дуже комунікабельним, — згадують його рідні. — Завжди працював, завжди все сам. До людей ставився доброзичливо, чи до старого, чи до малого, то не мало значення. Навчився з дитинства поважати старших. Бувало, в магазині купував щось за власні кошти і передавав це старій людині».
Йому вдалося втілити у життя свою мрію — купив будинок недалеко від Жмеринки та почав його облаштовувати, але не встиг. Почалася війна, він повернувся із заробітків із-за кордону і пішов у військкомат.
Так готувалися до боїв на фронті
На початку 2023 року солдат Анатолій Репей разом зі своїм підрозділом — зенітною ракетно-артилерійською батареєю Повітряних сил — вирушив у відрядження до Зведеної стрілецької бригади Повітряних Сил. Не один місяць додаткових тренувань: вогнева підготовка, бойова підготовка, тактична медицина, тактика ведення бою за сучасними реаліями війни. Так готувалися до боїв на фронті.
Навесні того ж 2023-го доброволець виконував завдання поблизу Новобахмутівки. Брав участь у боях з окупантами. Разом із морськими піхотинцями боронили довірені рубежі від масованих атак ворога. Військові крок за кроком звільняли окуповані території рідної землі. 29 червня 2023 року Анатолій Репей виконував завдання разом із групою військових. Вони просувалися вперед по ворожій місцевості… Анатолій підірвався на російській та отримав тяжкі травми несумісні з життям.
«Я знав Анатолія ще до служби в армії. Цей чоловік розумів свою патріотичну місію в житті. І місію у військах також розумів. Часто дивувався його стійкості, брав приклад з його добрих вчинків. Сьогодні мені край не вистачає таких людей поряд…» — розповів побратим Сергій.
Сестра Тетяна згадує розмову з братом. Вона відбувалася тоді, коли Анатолій вирішив йти на війну.
«Толя тоді так сказав нам усім: мої діди воювали і я мушу йти захищати вас, захищати нашу Жмеринку, нашу рідну землю, нашу Україну, — говорить пані Тетяна. — Такою він був людиною. Таким ми його пам’ятаємо і будемо пам’ятати, поки живі».
Читайте також:
«Тут дві коробки з нагородами для Вінниці»: чому ТЦК не вручає мамі орден сина?
У Курській області загинув воїн загинув Андрій Рубанов
© 2025 20minut.ua
