
Останки визначних українців повертають на батьківщину. А де поховані найвідоміші вінничани?
Автор:
Михайло КУРДЮКОВ
- Вінниця пам'ятає своїх героїв вулицями, пам'ятниками і музеями. Але якщо шукати їхні могили — доведеться їхати до Києва, Одеси, Харкова або взагалі в невідомість.
- Розповідаємо про місця спочинку шістьох найвідоміших земляків.
В Україні знову заговорили про повернення видатних людей на батьківщину. Вже везуть тіла очільника ОУН Андрія Мельника та його дружини Софії. Президент Зеленський також заявив, що невдовзі може бути перепохований полковник Євген Коновалець. Далі — можливо, Бандера, Петлюра, Скоропадський.
Усе це змушує задатися простим питанням: а де поховані ті, хто «будував» саме Вінницю? Виявляється — будь-де, тільки не тут.
Василь Стус
Стус народився 6 січня 1938 року в селі Рахнівка на Вінниччині. Вже через рік родина переїхала на Донбас, рятуючись від колективізації. Але малою батьківщиною поета залишилося Поділля.
Він був двічі заарештований. Помер 4 вересня 1985 року в таборі біля села Кучино в Пермській області. Офіційна версія — зупинка серця. Але є свідчення про травму грудної клітки, виявлену під час пізнішого перепоховання, — що вказує на насильницьку смерть.
Поховали його без дружини і сина — всупереч їхнім проханням. На могилі стояв стовпчик із цифрою «9». Совєтську владу смерть не цікавила — аж до середини жовтня того року вона її приховувала.

Окрема деталь: на другому суді над Стусом у 1980 році держава призначила йому адвоката — Віктора Медведчука. Стус відмовився, написавши заяву, що «другий прокурор йому не потрібен». Суд відмову не прийняв. На засіданні Медведчук заявив, що злочини підзахисного заслуговують покарання. Вирок зачитали без самого Стуса — його вивели із зали.
У листопаді 1989 року прах поета привезли з Пермі та перепоховали на Байковому кладовищі в Києві. На жалобний мітинг вийшли десятки тисяч людей.
Стус лежить у Києві. А на Вінниччині — його коріння, але не його могила.

Могила у Києві
Михайло Коцюбинський
Коцюбинський народився у Вінниці в 1864 році. Дитинство і юність провів на Поділлі — у Барі, Шаргороді, Кам'янці-Подільському.
Письменник із європейською освіченістю: знав дев'ять мов. Його «Тіні забутих предків», «Fata morgana», «Intermezzo» стали класикою не лише для шкільної програми, а й для світового літературознавства.

Більшу частину дорослого життя він провів у Чернігові — там отримав роботу в земстві, там і помер у квітні 1913 року. Сам заповів поховати себе на Болдиній горі, звідки видно Десну. Там він і лежить — поруч із дружиною.
Вінниця пам'ятає його: є проспект, є музей, є університет названі на його честь. Але могила письменника — на чернігівських схилах.

Могила у Чернігові
Микола Леонтович
Леонтович народився в 1877 році в селі Монастирок на Поділлі. Двадцять з лишком років він викладав музику в різних містах — у Чукові, Тиврові, Вінниці, на Донбасі, у Тульчині. Тульчинський і вінницький — подільський — час став найпродуктивнішим у його житті.
Він писав хорові обробки українських народних пісень. Одна з них — «Щедрик» — стала, мабуть, найвідомішою українською мелодією у світі. У 1936 році американський диригент Пітер Вільховський написав до неї англійський текст, і так з'явилася Carol of the Bells — різдвяний хіт, який щороку чує весь світ.

Сам Леонтович цього не побачив. У ніч на 23 січня 1921 року в будинку батька в селі Марківка він був убитий агентом ВЧК Афанасієм Грищенком, який напросився на нічліг. Пострілом з обрізу. Радянська версія — «грабіжник». Справжнє ім'я вбивці стало відоме лише після розсекречення архівів у 1990-х.
Леонтович похований у Марківці — де й загинув. Там є його музей. Вінниця, де він викладав і творив, могили не має.

Могила у Марківці
Микола Оводов
Оводов — мабуть, найуспішніший міський голова в історії Вінниці. Керував містом з 1899 по 1917 рік — майже вісімнадцять років.
До нього Вінниця була провінційним містечком із немощеними вулицями. За роки його каденції з'явились трамвай, водогін, електричне освітлення, телефон, театр, готель «Савой», бруківка, гімназії. Міський бюджет за цей час виріс у дев'ять разів.

Лютнева революція 1917 року поклала край його роботі. У березні його усунули з посади. Пізніше, з приходом більшовиків, він переїхав до Одеси — і більше до Вінниці не повернувся. Працював лікарем на залізничній станції, де й помер у 1941 році.
Похований на Другому християнському цвинтарі в Одесі. Де саме — десятиліттями не знали навіть дослідники. Могилу знайшли відносно недавно, майже випадково. Сьогодні у Вінниці є вулиця Оводова. Але сам він лежить в Одесі.

Могила в Одесі
Григорій Артинов
Якщо Оводов дав місту інфраструктуру, то Артинов — обличчя. Він був першим офіційним міським архітектором Вінниці й пропрацював тут два десятиліття.
Водонапірна вежа, готель «Савой», міський театр, будівля міської думи, жіноча гімназія, міська бібліотека, синагога, церква Воскресіння Христового — і ще десятки будинків по Соборній та прилеглих вулицях. Все це — Артинов.

Помер він від тифу в грудні 1919 року. Де похований — невідомо досі. Найімовірніші версії: в крипті під Свято-Воскресенською церквою — тобто в підвалі будівлі, яку сам і спроєктував, або ж на кладовищі біля цього храму. Православний цвинтар, де стояла церква, радянська влада ліквідувала в 1970-х роках. Храм вцілів. Могила — ні.
Людина, яка змінила вигляд міста, не має навіть надгробка. У Вінниці є вулиця Артинова і пам'ятник на Європейській площі. Але немає місця, куди можна прийти покласти квіти.

Памʼятник у Вінниці
Валентин Отамановський
Отамановський — людина з кількома біографіями в одній. Народився на Черкащині, але найважливіші роки прожив у Вінниці.
Учасник бою під Крутами у 1918 році, депутат Центральної Ради, засновник «Братства самостійників». У 1920-х роках у Вінниці він очолював бібліотечну філію ВУАН, збирав архіви, видавав наукові праці з історії Поділля і заснував перший в Україні краєзнавчий центр — «Кабінет виучування Поділля».

У 1929 році його заарештували за сфабрикованою справою «Спілки визволення України». Вирок — 5 років таборів і 2 роки заслання в Татарстан. Після звільнення повернутися в Україну йому заборонили. Десятиліттями він викладав латину і іноземні мови в медичних вишах Казані, Ташкента, Краснодара, Саратова. Попри все це — захистив і кандидатську, і докторську дисертації.
З 1958 року жив у Харкові. Там і помер у 1964 році. Реабілітований посмертно — у 1989-му.
Його ім'я носить головна бібліотека Вінниці — та сама, яку він колись і розбудовував. Але сам він лежить у Харкові.

Могила у Харкові
Водночас варто памʼятати, що у Вінниці поховані люди, які зробили багато для міста, регіону і країни. Серед них — діячі культури, науки, громадського життя. І окрема сторінка — герої нинішньої війни, вінничани і вінничанки, які загинули на фронті і чиї подвиги вже стали частиною міської та національної пам'яті.
Читайте також:
Пацієнти скаржаться: на які медзаклади Вінниччини найбільше нарікань і чому
«Росія» коштує 167 мільйонів гривень. Дізналися, як перебудують колишній кінотеатр
© 2026 20minut.ua


