«Над головою літає, вибухає, а я паяю дроти»: колишній залізничник отримав «Хрест хоробрих»
Автор:
Віктор СКРИПНИК
- Чому командир штурмового відділення 95-ї бригади Андрій Аверін каже, що для нього війна не закінчиться навіть після настання миру?
- Розповідаємо про молодого відважного десантника, який воював на Курщині.
- Як хлопець прийшов у військо?
Коли почалася велика війна, Андрій Аверін служив строкову службу. По її закінченні мав можливість повернутися додому у рідну Жмеринку і продовжити роботу — до армії працював на залізниці оглядачем вагонів. Але хлопець вчинив по-іншому: підписав контракт із ЗСУ.
Він ще зовсім молодий: відважному воїну зозулі не накували ще й 22-х років, а хлопець уже воював не тільки на своїй землі, а й бився з ворогом на його території. 95-а десантно-штурмова бригада, де він служить, виконувала бойові завдання у Курській області.
Про молодого сміливого воїна розповідається на сторінці бригади у Фейсбуці. Він один з тих, хто удостоєний нагороди, — нагрудного знака «Хрест хоробрих». Її вручив воїну Головнокомандувач ЗСУ Олександр Сирський. Вручав у бойових умовах.
«Він з тих, про кого говорять, що ще не бачив життя, читаємо у дописі на сторінці бригади. — Йому невдовзі має виповнитися 22 роки. Але завдяки саме таким вмотивованим людям тримається наша країна. Він нагороджений за захист, відвагу і самопожертву».
До лав десантників Андрій доєднався навесні 2024 році. До того служив у ракетних військах. У десантників починав зв’язківцем. Не раз йому доводилося працювати під обстрілами.
Ось як про це згадує сам Аверірн: ««Якось після прильоту неподалік командного пункту роти треба було налагодити зв’язок. Над головою літає, вибухає, а я паяю дроти. Звісно, небезпечно. Але ж без зв’язку можна одразу виводити всіх з позиції. Якісний зв’язок між підрозділами – це 50 відсотків успіху».
За словами Андрія, найважче було налагодити роботу, коли українські бригади зайшли на Курщину. Каже, декілька днів не було зв’язку, там, на території ворога, старлінки не працювали. Непросто було виконувати завдання. Рятувала взаємодопомога підрозділів. Це важлива частина в роботі військових, особливо у складних умовах.
Нині він командир штурмового відділення. Кожен з його підлеглих це вмотивований боєць, здатний виконати завдання найважчої складності. Саме такі доручають штурмовикам.
Попри те, що війна ще не закінчилася, десантник уже знає, чим буде займатися тоді, коли стихніть постріли. Мріє кардинально змінити професію. На залізницю не повернеться.
—Хочу бути психологом, — говорить Андрій. — Треба буде здобути вищу освіту. Після нашої перемоги у психологів буде багато роботи, від війни ж страждають не тільки військові, а й волонтери та звичайні мирні люди. Тому, напевно, я надовго буду пов’язаний з війною, вона для мене не закінчиться навіть після настання миру.
Читайте також:
«У неї син загинув на війні, вона допомагає чужому»: як українка рятує пораненого з Колумбії
«Мамо, я не буду ховатися від ТЦК»: бійця «Азову» забрали з поля бою через два дні
Швейцарський трамвай — з вінницьким апгрейдом: на маршрут вийде модель з низькою підлогою
© 2025 20minut.ua
