«Мамо, за вами молитва, а перемога за нами». У Жмеринці на спомин про полеглих ставлять іменні лавки
Автор:
Віктор СКРИПНИК
- Іменні лавки з написами імен полеглих Героїв з’явилися у місті залізничників.
- Про ідею вшанування пам’яті загиблих на війні з росіянами розповідає мати одного з Героїв.
У грудні 2022 Валентина Скрипник чекала сина Андрія у відпустку. Натомість отримала страшну звістку про його загибель. На той час її єдиній дитині не виповнилося ще й 26 років.
З пані Валентиною розмовляв, щоб уточнити, як їй спало на думку встановити лавочки у місті на спомин про сина. Але розмова вийшла не тільки про це. Жінці найбільш прикро за байдужість окремих людей. Вони навіть не приховують свого ставлення до підтримки тих, хто нині на фронті.
По цій дорозі він ходив до школи
«Встановити іменні лавочки у місті це не тільки мій задум, — розповідає пані Валентина. — Вирішили робити це разом з такими, як я, матерями, дружинами, чоловіки, яких не повернулися з війни. Написали листа у міську раду, отримали дозвіл і робимо це».
Перші дві лавочки пані Валентина встановила у знакових для неї і її полеглого сина місцях.
Одна з них на вулиці Соборній, яка веде до школи №3. Каже, по цій вулиці Андрій ходив до школи. Друга лавка знаходиться біля їхнього будинку, тут син виріс, коли був малий, грався у дворі з дітьми.
«Третю лавку поставлю на подвір’ї Жмеринської школи №3, де Андрій навчався, — каже співрозмовниця. — Уже розмовляла з цього приводу з директоркою школи Тамарою Білан. Вона не заперечує».
На таких лавках вгорі зазначено прізвище її сина Андрій Скрипник, далі його фронтовий позивний — «Музикант». Трохи нижче слова: «мамо, за вами молитва, а перемога за нами».
«Коли я розмовляла з Андрієм, бувало, не стримувала сліз, — згадує пані Валентина. — Він у таких випадках заспокоював мене. Казав, мамо, не плачте, моліться, а Перемога обов’язково буде. Дотепер чую ці слова. Тому й вирішила, що вони мають бути написані на лавочці».
Як каже співрозмовниця, лавки добротні, міцні і зручні.
«Їх зробили двоє братів-близнюків, вони майстри, — каже співрозмовниця. — Давні мої знайомі, ще з дитинства. Звернулася до них. Заплатила тільки за роботу. Люди працювали, затратили свій час, тому я наполягла, аби взяли за роботу. Показала місце, де мають бути встановлені…»
Співрозмовниця каже, що так само уже встановила лавки ще одна жінка, дехто уже замовив лавки.
«Можливо, це стане ще одним способом достукатися до тих, хто вважає, що війна їх не торкається, — говорить пані Валентина. — Можливо, ті, хто сідатиме на такі іменні лавки, зрозуміють, хто не пустив ворога у нашу Жмеринку, багато інших міст, і якою ціною це вдалося зробити».
«Кожен день в обід йду на кладовище до сина, і я не одна така»
Після того, як пані Валентина поховала сина, зрозуміла, що сльозами горю не зарадиш. Вийшла на зв’язок з побратимами.
«Відтоді і дотепер я не перестаю з ними спілкуватися, — говорить мати Андрія. — Розмовляю також з їхнім бойовим командиром. Інколи вони мені пишуть, чи телефонують. Намагаюся виконати кожне прохання. Не сама, звичайно. Оголошую збір через Інтернет, особисто звертаюся до людей».
До слова, волонтерством вона почала займатися одразу після того, як син пішов на війну.
Навесні нинішнього року їй вдалося зібрати 200 тисяч гривень на допомогу побратимам сина.
Бійці відзвітували на що витратили кошти. З цього приводу записали відео.
Двоє чоловіків на фоні двох автомобілів дякують за допомогу тим жмеринчанам, які поділилися своїми заощадженнями. За словами військових, частину коштів витратили на ремонт автомобіля, за решту суми придбали запчастини на ремонт іншої автівки, «Також відремонтували ще одну машину, її фото скинемо пізніше, зараз її нема поруч з нами», — говорить один з військових на відеозапису.
На капоті однієї автівки видно ноутбук. Чоловіки кажуть, що його придбали також за кошти, які отримали зі Жмеринки. При цьому наголошують, що за допомогою ноутбука мають можливість ефективніше виконувати деякі із завдань.
Крім слів подяки, люди у військовій формі зауважують: «Без вашої допомоги трошки тяжкувато».
Андрій служив командиром відділення у 61-й окремій механізованій степовій бригаді, згодом його найближчі побратимів перевели на службу у 82-у окрему десантно-штурмову бригаду. Саме з ними мати підтримує контакти.
Під час нашої розмови розповіла, що готує хлопцям посилку з речами, які вони замовили. Каже, нині вони на Харківському напрямку.
Жінка не приховує, що збирати допомогу для фронту стає все складніше. Дехто з людей навіть не приховує, що не має наміру допомагати. Раніше хоча б мовчали, а тепер відверто в очі говорять: «Нікому нічого не збираюся допомагати, держава забирає з мого заробітку військовий збір». Дехто говорить те само тільки іншими словами: «У мене на війні нікого нема, то чому маю віддавати гроші для чужих».
Щоб бодай трохи розворушити байдужих, пані Валентина записала відео про те, що вона робить в обідній час.
«Щодня в обід я йду на кладовище до сина, — говорить вона. — Приношу каву, печиво, кладу свіжі квіти. І я не одна така. Так само роблять Неля, тьотя Люда, це ті, кого я знаю. Бачу на цвинтарі інших людей».
За її словами, після того, як запис цього відео виклала у Фейсбуці, трохи більше грошей стали донатити жителі міста.
Подання про нагороду зробили ще при житті
Андрій Скрипник після закінчення Жмеринського Вищого професійного училища залізничного транспорту працював у рідному місті на залізниці. Служив строкову службу у прикордонних військах.
Почалася війна — добровольцем пішов у військкомат. На початку грудня 2022-го мати отримала страшну звістку — на Херсонщині загинув її син. На той час йому не було ще й 26 років.
«Ще коли Андрій був живий на нього зробили подання на нагородження орденом «За мужність» третього ступеня, — розповідає мати хлопця. — Потім командир переписав подання зі словами «нагородити посмертно». Про це він особисто говорив мені під час нашої розмови. Я не раз запитувала, що з нагородою сина. Нарешті вдалося дізнатися, ніби питання вже вирішено позитивно і чекають указу».
Світла пам’ять відважному земляку! Щирі співчуття і велика подяка матері за виховання такого сина, яким був її Андрій — справжній Герой, патріот рідної землі.
© 2024 20minut.ua
