Від зруйнованого довоєнного театру на Театральній — до Будинку культури, де в 1966-му судили барського палача часів нацистської окупації. Бар змінив назви вулиць, пам’ятників і навіть призначення будівель, але спогади місцевих — про танці, кіно, суд та перемогу справедливості — залишаються живими. Історія одного центрального кварталу — це історія всього міста.
До Другої світової війни на центральній вулиці стояв театр, а сама вона тоді мала назву «Театральна». Під час військових дій храм мистецтва було зруйновано. Частина старої вулиці зберігалась аж до 80-х років, поки її знову не перебудували.
Ностальгія за колишнім Баром: більярд, танці й кіно
«В давніші часи цю будівлю називали “Дом культуры”, або скорочено “ДК”. Для відпочинку працював більярд, різноманітні хори, танцювальні самодіяльні колективи і багато іншого. Потім називали “Будинок культури”. Зник більярд, змінились назви самодіяльності, чогось поменшало, щось добавилось…», — саме так описував Барський Будинок культури місцевий фотограф Леонід Базай.
Барський будинок культури звели в 1959 році, наступного року поруч із ним з’явився кінотеатр ім. Тараса Шевченка, а в 1969 році побудували побуткомбінат. Перед міською радою раніше замість пам’ятника великому кобзареві стояв пам’ятник Леніна, а вулиця Театральна була названа на його честь. Сама будівля міської ради постала в 1967 році.
«Кінотеатр наш дуже гарний і він мені подобається. Жителі міста його любили, можна подивитися хорошу кінокартину, молоді хлопці, запрошуючи дівчат на побачення, зустрічались біля нього. Жаль, що зараз він втратив свою актуальність», — пише Галина Таран.
Коли Дім культури став залом суду: розстріл Григорія Андрусєва
Втім, не лише розваги й веселощі пам’ятає площа, в її історії зустрічаються по-справжньому страшні картини. В 1966 році в будинку культури відбулась моторошна й водночас дуже важлива для міста подія. До Бара прибула виїзна сесія Вінницького обласного суду, чотири дні в будівлі тривало її засідання. Судили Григорія Андрусєва, чоловіка, чиї руки по лікоть були вкриті кров’ю земляків.
Під час Другої світової війни Андрусєв був начальником німецької окружної поліції. Його злочини, від яких кров стигне в жилах, описує в книзі «Непереможні» місцева дослідниця Антоніна Сторожук.
«Він наказував своїм жертвам закладати пальці в одвірок і з усмішкою зачиняв двері. Для нього було втіхою поцілити в дитину, підкинуту вгору над могильною ямою. Він дуже любив після масового розстрілу ходити по людських тілах, добиваючи тих, хто ще стогнав… Виправдовуючись, він промовить на суді: «Я їх жалів…, щоб не мучилися»», — пише письменниця.
Тоді, в шістдесятих, аж через двадцять років, нарешті перемогла справедливість. Більше 50 барчан свідчили проти ката. Григорію Андрусєву призначили вищу міру покарання — розстріл. Численні фото з тієї важливої події збереглись до сьогодні.
На «Соборній» завжди вирувало життя, вулиця завжди була важливою частиною міста, серцем Бара. Тут і до нині гуляють старі й малі барчани, хтось швиденько проходить, поспішаючи на роботу, чути людські розмови та дитячий сміх.
Запис Історичний суд над барським катом: історія містечка на Вінниччині спершу з'явиться на Вінниця Преспоінт.
