Був людиною-світлом і жив музикою! Оваціями Вінниця провела Юрія Грицюка, який передчасно помер на Трійцю
Автор:
Валентина КИРИЛЬЧУК
- На Трійцю, 23 червня, передчасно помер Юрій Грицюк — відомий автор і виконавець, композитор, звукорежисер, власник «Метроном», технічний директор багатьох міжнародних фестивалів та митець, завдяки якому тисячі концертів і фестивалів Вінниці й України мали найкращий звук, світло та сцену.
- Проститися з Юрієм Грицюком сьогодні прийшли сотні вінничан. Проводжали в останню дорогу оплесками під його авторську пісню «Хата».
- Згадуємо творчий і життєвий шлях надзвичайного вінничанина.
Один з найдобріших, найпорядніших, найщиріших і найсвітліших людей. Юрій Грицюк жив музикою, жив своїми донечками, жив своєю улюбленою справою. Був прекрасним батьком, талантом-скарбом, який ніколи не зупинявся, і був надзвичайною людиною.
Попри всі труднощі й випробування, які дарувала йому доля, всього досягнув у житті сам, зберігши своє серце й душу чистими і світлими.
Працював завжди невтомно й самовіддано, для інших. І ніколи не втрачав віру у свою мрію.
«Це величезна втрата для музичної Вінниці й України»
Юрію Грицюку було 50 років… Звістка про його передчасну смерть приголомшила Вінницю і всю мистецьку спільноту.
Юрія Грицюка любили і шанували величезна кількість людей. Для багатьох артистів він написав виняткові авторські пісні, з організаторами концертів і фестивалів втілив тисячі подій, був власником культової для музикантів крамниці «Метроном», випустив власну збірку віршів «Як пахнуть троянди» й завжди долучався до благодійності, підтримуючи ЗСУ, школи-інтернати та культуру.
— Це величезна втрата для музичної Вінниці й України. Юрій Грицюк був нашим другом і багаторічним партнером. Разом ми організували незліченну кількість подій, даруючи світлі емоції людям. Бо Юрій Грицюк сам був людиною-світлом. Щирий, справжній, порядний і завжди максимально відданий своїй справі, — згадують про колегу організатори ключових концертів у Вінниці — компанія «ВІННИЦЯКОНЦЕРТ». — Дякуємо за все, що ми зробили разом! Завжди у нашій пам’яті і серцях… Наші щирі співчуття родині…
— Це велика втрата не лише наших фестивалів VINNYTSIA JAZZFEST та OPERAFEST TULCHYN, на яких Юрій Грицюк був технічним директором, а й — для галузі культури України. Юрій Грицюк — чудовий співак та композитор. Надійний технічний керівник фестів. Юрочка, ти був чудовим Другом, крутим професіоналом. «Опера перефарбовує, проте загартовує», — так ти казав після першого OPERAFEST. Після цього джаз був для нас легкий, як десертне бізе… Від вчора важко дихати, коли почула сумну звістку… Щирі співчуття дружині і донечкам. Сумуємо, — написала продюсерка фестивалів VINNYTSIA JAZZFEST та OPERAFEST TULCHYN, заслужена артистка України Ірина Френкель.
А лідер гурту ТІК Віктор Бронюк, згадуючи друга, поділився, що саме Юрій Грицюк був одним з найперших, хто повірив у гурт ТІК:
— Юрій Грицюк був щирим другом нашого гурту. Він був тим, хто одним з найперших повірив в успіх гурту ТІК. Завжди був авторитетною людиною в середовищі музикантів і, маючи таку можливість, підтримував нас. У пам’яті назавжди — як збиралися в Юриному магазині «Метроном» і до самого ранку влаштовували там джем-сейшени, маючи змогу грати на гарних музичних інструментах. А коли постало питання придбання інструментів для гурту і не було великих фінансових можливостей, саме Юрій Грицюк допоміг та підтримав, що було знаково і дуже важливо для нас. Де була потрібна допомога, завжди знали, що можна набрати Юрія Володимировича, і він ніколи не відмовить. Він ніколи не боявся роботи, завжди був готовий прийти на допомогу і це була 100%-ткова гарантія, що можна очікувати найкращий результат у товаристві і компанії, де він був присутній. Юро, дякуємо за все, що ти робив! Найсвітліша пам’ять… Щирі співчуття родині…
В інтернаті почав писати вірші й пісні
Перечитуючи всі інтерв’ю та статті, які виходили у RIA та «20 хвилин», про Юрія Грицюка, вкотре приходить усвідомлення, що його життєвий шлях важко вписати у рамки традиційних біографій. Занадто багато було випробувань, парадоксів і навіть казкових перемог.
Виховувався у школі-інтернаті. У 10 років почав писати вірші, у 15 — написав свою першу пісню. Юрій Грицюк був людиною, що зробила себе сама. А ще — музикантом, творчість якого може перевернути ваше життя. Його пісні занадто чесні, щирі й справжні, тому з перших акордів і слів підкорюють серця.
В інтерв’ю RIA Юрій Грицюк розповідав, що саме пісні — найперший спогад з дитинства. Багато їх найрізноманітніших завжди співали мама з татом. Любов до співу батьки прищепили сину й подарували його перший музичний інструмент — гармошку.
— На жаль, я не пам'ятаю маму. Я залишився без матері, коли мені було шість років. Але сусіди розповідали, як вона прекрасно співала, а я відразу починав їй підігравати на своїй гармошці, — ділився Юрій Грицюк. — Говорять, так гарно виходило, що всі відразу зрозуміли: росте музикант.
З шести років Юрій Грицюк виховувався у школі-інтернат. У третьому класі почав писати вірші, які таємно від учителів відправляв у газету «Піонерська правда». З газети приходили товсті похвальні листи, а дирекція лише розводила руками, адже головні сюрпризи від юного таланту були попереду.
У 15 років Юрій Грицюк остаточно вирішив присвятити своє життя музиці. На шляху до мрії стояло єдине «але» — треба знайти апаратуру, на якій можна вчитися. В інтернаті її не було, а на постійні прохання директор відмахувався обіцянками, які й не збирався виконувати.
Тоді Юрій написав великий лист обласному депутату, розказав про бажання вчитися музиці й попросив допомогти з музичною апаратурою для школи-інтернату. Наприкінці листа на п'яти сторінках Юрій зібрав підписи всіх учнів (понад 400 підписів!). І дуже скоро, завдяки його енергії й ентузіазму, у школі з'явилася музична апаратура. А незабаром Юрій став справжньою зіркою інтернатівських концертів і танців.
— Грати на гітарі, фортепіано, а пізніше — і синтезаторі, я навчився сам. Не було грошей піти в музичну школу, зате була величезна жага до музики. І це головне, — казав Юрій Грицюк. — Адже якщо чогось дуже хочеш, немає нічого неможливого!
«Коли співав пісні групи «Ласкавий май», дівчата просто з розуму сходили»
Після інтернату мрії про музику привели Юрія Грицюка в одне з Вінницьких профтехучилищ. Розповідав, що обрав саме цей навчальний заклад саме тому, що там була музична апаратура і весь свій вільний час можна було присвячувати музиці. В училищі Юрій познайомився зі своїми педагогами-музикантами, майбутніми наставниками. Вони організували групу й незабаром почали працювати на концертах і танцювальних вечорах.
У ті роки на піку популярності була група «Ласкавий май». Тож наставники Юрія Грицюка вміло використовували популярний образ: мало того, що Юрій був тезкою й ровесником Шатунова, був дуже на нього схожий, співав голосом Шатунова, ще і як він, виріс в інтернаті.
— Це був веселий час. Коли на концертах оголошували: «Пісні групи «Ласкавий май» виконує вихованець дитячого будинку Юрій…», — моє прізвище вже ніхто не чув — такий стояв крик! — згадував Юрій Грицюк. — Дівчата просто з розуму сходили, а їх ображені кавалери навіть бойкоти влаштовували. Пам'ятаю, на одному з концертів пів зали хлопців просто встали й вийшли, а потім забарикадували вихід. Тож нам для того, аби виїхати, довелося викликати міліцію.
У той час керівник «Ласкавого мая» Андрій Разін, «клонував» групу настільки, що кількість «юріїв шатунових» обчислювалася десятками. В один з таких колективів запросили і Юрія Грицюка.
— Пропонували їздити з концертами «Ласкавого мая» по Україні і на гастролі у Польщу, — говорив Юрій Грицюк. — Але зрештою доля вивела мене на власну дорогу.
«Більше року довелося спати на складених колонках і ящиках з-під апаратури»
По закінченню навчання перед Юрієм постало питання: що робити далі і як заробити собі на життя.
Відповідь прийшла сама собою: знайомі запросили його в колектив, що виступав на весіллях і в ресторанах, а також дозволили жити в кімнатці, де зберігали апаратуру. Більше року Юрію через брак грошей довелося спати…на складених колонках і ящиках з-під апаратури й розтягувати залишки весільного короваю від весілля до весілля…
Але й це не давало опустити руки музиканту, адже головне — він займався улюбленою справою.
Коли Юрій Грицюк перейшов в інший музичний колектив, зміг переїхати у нову зйомну кімнату й навіть почав відкладати по долару-два на власний синтезатор.
Так, працюючи рік за роком у різних музичних колективах, Юрій зайнявся бізнесом — продажем музичних інструментів. Незабаром бізнес почав займати все більше часу й весільно-ресторанне-концертне життя довелося на час відкласти.
Через кілька років Юрій Грицюк відкрив власний магазин музичних інструментів «Метроном». А згодом почав працювати з зірками нашої естради, забезпечуючи їх звуковим і світловим обладнанням та сценою.
І завжди, закінчуючи технічні моменти роботи, ловив себе на думці, що, не рахуючи часу, він міг по годині просто стояти й, немов заворожений, дивитися на сцену.
— Після концертів спілкуючись із безліччю зірок українського шоу-бізнесу, я настільки надихався, що ночі безперервно писав пісні, — ділився Юрій Грицюк. — Як тільки випадає вільна хвилинка, я одразу сідаю за синтезатор. Щось награю собі до ночі і потім радію: народилася нова музика.
Головною вважав пісню «Мамо, моя мамо»
У 2011 році Юрій Грицюк записав свій перший альбом інструментальної музики «Відкрий своє серце». Зворушливі й неймовірно чуттєві композиції відразу знайшли безліч шанувальників, а композиторський талант Юрія Грицюка оцінили за межами України.
Паралельно Юрій Грицюк почав виступати як естрадний виконавець. Неодноразово був спеціальним гостем на фестивалі «Пісенний вернісаж» у Києві, кілька разів представляв концертні програми в рідній Вінниці.
У 2011 році Юрій Грицюк отримав звання «заслужений діяч естрадного мистецтва України» і був обраний головою Вінницького обласного відділення Асоціації діячів естрадного мистецтва України.
У 2012 році Юрій Грицюк випустив другий альбом «Мамо, моя мамо», присвячений всім матерям.
— З 11 композицій цього альбому головною для мене залишається «Мамо, моя мамо». Ця пісня, яку проспівав народний артист України Микола Гнатюк, дозволила мені повірити у свої сили, у те, що у моїх пісень є майбутнє й свої слухачі, — зізнавався тоді Юрій Грицюк. — У шість років я залишився без матері, виховувався в інтернаті й на рівні підсвідомості завжди мріяв про те, що вдома хтось буде чекати.
Коли писав своє звернення до матері, Юрій Грицюк і не підозрював, що скоро цю пісню так полюбить народ, що вона увійде до 200 найкращих пісень України, Микола Гнатюк включить її у збірник своїх найкращих пісень, а його брат Анатолій проспіває її в триденному пісенному марафоні українських виконавців «Пісня об'єднує нас», який увійде в Книгу рекордів Гіннеса.
— Я довго нікому не наважувався показати свої пісні: все соромився, оскільки завжди дуже критично до себе ставлюся. Але в середині 90-х набрався хоробрості й показав «Мамо, моя мамо» Миколі Гнатюку. А через тиждень він орендував студію, щоб записати цю пісню, — згадував Юрій Грицюк. — Мені дуже приємно, що мою пісню так полюбили люди, що на концертах просять співати її по декілька разів.
Схожа доля чекала й пісню «Старий скрипаль». Зворушливу баладу про сивоволосого музиканта, якому зрадила і слава, і жінки, а вірною залишилася лише скрипка, Юрій Грицюк написав ще у 1996 році.
— Тоді, проїжджаючи в трамваї біля колишньої вінницької філармонії, розташованої в будівлі нинішнього Свято-Преображенський собору, я побачив старого скрипаля. Лив дощ, а він, немов заворожений, задумливо стояв, міцно притискаючи до грудей стареньку скрипку. Мене так вразила ця картина, що, приїхавши додому, я відразу написав пісню, — розповідав Юрій Грицюк.
Цю пісню у своєму альбомі випустили вінницькі музиканти Володимир Гуменчук і Наталя Мельник, а потім Юрій Грицюк довідався, що пісня взагалі живе своїм життям. В Інтернеті музиканти обмінюються кращими фонограмами для неї, а талановиті діти зізнаються, що, виконуючи «Скрипаля», не раз посідали призові місця на різних фестивалях.
Справу батька продовжать донечки
— Дуже тішить, що мої пісні живуть, що люди їх люблять. Я одержую багато відгуків не тільки з різних куточків України, але й з Америки, Португалії й інших закордонних країн, де живе багато українців. Вони завжди так щиро дякують, зізнаються, що далеко від Батьківщини пісні гріють душу краще за будь-які новини, — казав Юрій Грицюк. — Моя найбільша мрія, можна сказати місія, у цьому й полягає: дуже хочу написати ще багато гарних пісень, які будуть подобатися людям…
З шаною і вдячністю за все, друзі, колеги та рідна Вінниця сьогодні, 25 червня, проводжали в останню путь Юрія Грицюка оваціями під його авторську пісню «Хата».
Поховали Юрія Грицюка у селі Мальчівці Барського району Вінницької області.
Редакція «20 хвилин» висловлює щирі співчуття дружині та донькам Юрія Грицюка. Найсвітліша пам'ять надзвичайній людині!
Всі, хто бажають підтримати родину Юрія Грицюка — номер картки дружини 4441111137831065 Грицюк Інна.
Юрій Грицюк мріяв відгуляти весілля своїм донечкам…
Як і талановитий тато, Ірина й Катерина Грицюк співають і у магазині «Метроном» та оренді концертної апаратури та сцени будуть продовжувати справу свого батька.
Читайте також:
«Важливо слухати та чути голоси жінок у цій війні. Тому що нам є, що сказати»
Зворушлива підтримка! Понад 200 книг і брелоки-обереги передали воїнам, які проходять реабілітацію
Тіна Пересунько: «Диригент Кошиць у 1914 році був у захваті від Вінниці, що була як цвітучий вишневий садок»
© 2024 20minut.ua
