Таємниці вінницьких «Мурів»: історія будівлі Державного архіву, якій понад чотири століття
Автор:
Альона ЧЕРНІЮК
- Півтораметрові стіни та підземелля колишнього єзуїтського монастиря вже понад століття бережуть таємниці Вінниччини.
- Ця будівля витримала нацистські підпали та врятувала безцінні документи від знищення.
- Чому саме «Мури» стали ідеальним сховищем для мільйонів справ і які легенди приховують старовинні келії?
Державний архів Вінницької області — це не просто сховище документів, а одна з найстаріших та найвеличніших споруд нашого міста. Як нагадали на сторінці Visit Vinnytsia у Фейсбук, установа вже понад 104 роки допомагає дослідникам та краєзнавцям відкривати маловідомі сторінки минулого нашого краю.
Від єзуїтського монастиря до архіву
Історія самої будівлі сягає початку XVII століття. Вона є частиною легендарного комплексу «Мури», який колись був єзуїтським монастирем. Фундамент цієї архітектурної перлини заклали ще у 1610 році — тоді брацлавський староста Валентій-Олександр Калиновський пожертвував на будівництво вражаючу на той час суму у 30 тисяч золотих.
Тут розвивалося духовне та освітнє життя. А після ліквідації ордену єзуїтів у 1773 р. призначення споруди неодноразово змінювалося. Тут діяв і навчальний корпус Вінницької чоловічої гімназії, і релігійні установи, і навіть перша вінницька рада робітничих депутатів.
Ідея створити архів на цьому місці виникла у 1920 р. у працівників Подільського губернського архівного управління та їхнього очільника Юрія Александровича. На відміну від вогких підвалів звичайних будівель, у комплексі «Мури» стіни були завтовшки півтора метра, що забезпечувало стабільний мікроклімат для збереження паперу. Впродовж 1920-1930-х рр. сюди перевезли понад тонну документів з ліквідованих установ і маєтків. Міцні конструкції цієї будівлі легко витримували вагу масивних стелажів.
Випробуванням стала нацистська окупація 1941-1943 рр.: тоді архів працював під контролем адміністрації, яка використовувала родові дані для перевірки «расової чистоти». А в березні 1944-го нацисти, відступаючи, підпалили «Мури», і понад 600 тисяч справ, зокрема цінні акти доби Речі Посполитої та Козаччини, були знищені. Та попри значні руйнування будівлі, міцні стародавні склепіння і підземелля все ж врятували частину фондів.
Відбудова архіву розпочалася одразу після звільнення Вінниці у квітні 1944 р. Архівісти і небайдужі громадяни розбирали документи вручну, рятуючи вцілілі папери від вологи. А вже під час капітальної реставрації впродовж 1950-1960-х рр. у будівлі замінили перекриття.
В цей час фонди архіву почали стрімко поповнюватись, тому було відкрито другий корпус — на вул. Пирогова, 12. Це дозволило розвантажити «Мури», залишивши там лише найдавніші історичні документи.
Зі здобуттям незалежності раніше засекречені справи про репресії, Голодомор і діяльність повстанських загонів стали доступними для дослідників і всіх зацікавлених громадян.
Сьогодні Державний архів Вінницької області залишається однією з найбільш затребуваних установ міста. Сюди найчастіше звертаються, щоб дослідити власний родовід, знайти відомості про репресованих родичів, підтвердити трудовий стаж чи права власності на майно.
А чи доводилося вам бувати всередині цієї споруди? Можливо, ви чули місцеві легенди про привидів, що блукають старовинними келіями, або знаєте інші таємниці вінницьких «Мурів»? Пишіть у коментарях.
Читайте також:
«Добре хоч поїсти винесли»: жінці з першою групою інвалідності не дали зустрітися з сином у ВСП
Окупанти вісім годин тероризували Вінниччину: пошкоджені вісім будинків
Звільнення з ЗСУ через онкозахворювання дружини: підстави, документи та алгоритм дій
© 2026 20minut.ua
