«Ми всі стали дорослішими та мудрішими». Вінницька гвардійка про війну, втрати та шлях жінки у війську
Автор:
Альона ЧЕРНІЮК
- Війна забирає дім, близьких і спокій. Але є ті, хто допомагає підніматися після ударів долі.
- Юлія Проценко, військовий психолог Нацгвардії, один із таких людей.
Її зброя не автомат і не бронежилет — а слово, увага та тепло присутності. Саме вони допомагають військовослужбовцям пережити найважчі моменти: після бою, поранення або втрати. Вона — військовий психолог, і її головна місія — підтримати тих, хто стоїть на передовій.
Нацгвардійка Юлія Проценко родом із невеликого міста Донецької області. Тут пройшло її дитинство, тут жили батьки, тут стоїть дім, до якого хочеться повертатися, і рідна школа, яка назавжди залишилася в серці. Саме з цього місця почався її шлях до військової служби — і саме тут вона черпає сили для своєї важливої роботи.
Батько Юлії служив прикордонником, кашкет з кокардою був важливим предметом у домі, а на свята обов’язково лунали військові пісні. Вона здобула педагогічну освіту та працювала деякий час в школі. А далі вирішила піти в армію.
Перші кроки у війську
— Моя Присяга була 2013 року, стрій, стоїть 187 строковиків, зима й лише дві дівчини. Перші постріли, запах пороху, тоді в мені щось йокнуло, я зрозуміла — це справді моє, — пригадує старший офіцер відділення психологічного забезпечення вінницького підрозділу Національної гвардії України майор Юлія Проценко.
Вона служила у Донецьку, потім разом з вірними Україні гвардійцями у Слов’янську. Саме там обрала для себе шлях військового психолога.
— Було багато людей з окупованих територій, зі зруйнованих домівок, з порожніми очима. Я слухала, говорила з ними, допомагала прийняти реальність та знайти сили рухатися далі. І найбільшою вдячністю для мене були їхні очі, які ставали світлішими, у яких з’являлася надія і жага до життя. Тоді я зрозуміла, що я на своєму місці, адже роблю справді важливу справу, — каже офіцер.
Допомога крізь біль і втрати
Повномасштабне вторгнення додало болю. Юлія працювала в госпіталі, куди прибували поранені. Кожна палата — це велика історія окремого всесвіту простих, але мужніх українців, які з перших днів повномасштабного вторгнення стали на захист Батьківщини. У той самий час її чоловік-десантник воював на передовій, і зв’язку з ним не було, батьки залишались в селищі під російськими. Рідне місто було у вогні. Пригадує, що було дуже важко, але сил додавало спілкування з мужніми українськими воїнами, з якими щодня працювала.
— Пригадую, був дуже яскравий випадок. Я переживала за рідних, а тут у палату привозять пораненого бійця з маріупольського заводу «Азовсталь». Він був одним з тих героїв, про яких весь час тоді говорили по телевізору. Переживши пекло, він не зламався, залишався сильним духом і випромінював життєву енергію. Я подивилась на нього, і подумала: «якщо він зміг, то і я зможу», — розповідає Юлія Проценко.
Сім’я та війна разом
Зараз Юлія Проценко служить у 40 полку імені полковника Данила Нечая Національної гвардії України. Її чоловік під час служби отримав серйозне поранення, але пройшов реабілітацію та повернувся до підрозділу НГУ. Так війна, яка розлучила родину, дала шанс знову бути разом.
Юлія відзначає, що українське військо змінилося не лише технічно, а й ментально. Воно стало сучаснішим, відкритішим і з широкими можливостями для жінок.
— Чоловіки почали більше цінувати наш професіоналізм. Вони бачать, що ми ефективно виконуємо завдання — іноді м’якше, але не менш рішуче. Ми всі стали дорослішими і мудрішими. Я відчуваю силу нашої нації і знаю, що ми вистоїмо, — підсумовує нацгвардійка з впевненістю.
У нашому матеріалі дізнайтесь історію ще одного військового, який уже залишив службу через тяжку травму та ампутацію:
- «Не беруть на роботу через ампутацію, бо не вигідно»: ветеран Роман Сергієнко про виклики після фронту
Читайте також:
Через складні погодні умови трамваї та тролейбуси у Вінниці курсують зі змінами
У Вінниці чоловік пережив клінічну смерть після катувань поліцією. Підозри вручили двом правоохоронцям
У Якушинцях під час пожежі загинув 50-річний чоловік, у Яришівській громаді — пенсіонерка
© 2026 20minut.ua
