«Кожен виклик — це шанс на життя». Військові медикині з Вінниччини розповіли про свою війну
Автор:
Лариса ОЛІЙНИК
-
Розповідаємо п'ять історій медикинь з Вінниччини, що пройшли пекло передової, але залишилися вірні своїй справі
Військові медикині в Україні надають невідкладну медичну допомогу бійцям на полі бою, стабілізують поранених, організовують їх евакуацію та проходять спеціальну підготовку за стандартами НАТО, включаючи тактичну медицину, щоб рятувати життя в найгарячіших точках. Вони є невід'ємною частиною підрозділів ЗСУ, забезпечуючи виживання поранених побратимів та посестер.
Розказуємо історії жінок-медикинь з Вінниччини, які щодня виборюють життя військових у смерті.
Краща з медсестер України
Тетяна Харченко — одна з найкращих медичних сестер України. Військова з Вінниччини отримала таке визнання в рамках XV Міжнародного конгресу «Медсестринство в реаліях війни». Про це повідомляється на фейсбук-сторінці Командування Медичних сил Збройних Сил України.
Операційна сестра операційного відділення одного із госпіталів на Вінниччині сержантка перемогла у номінації «Медсестра/медбрат-Захисниця/Захисник».
Тетяна Харченко — досвідчена військова медикиня, учасниця бойових дій. Під час першої ротації у 2019 році дівчина надавала допомогу пораненим у складі передової хірургічної бригади. Як зазначає медсестра, якщо порівняти з теперішніми обсягами, тоді роботи було менше. Але й були випадки одночасного надходження значної кількості воїнів із важкими пораненнями.
— У Гірському на Луганщині до нас надійшло одночасно до десяти поранених бійців із важкими травмами голови, черевної порожнини, кінцівок. В перші хвилини була паніка, що ми не впораємося малою кількістю медиків. Але, зібравши волю в кулак, кожен виклався не на 100, а на 200%. Ми стабілізували всіх поранених воїнів. І це надихало! — сказала Тетяна.
Повномасштабне вторгнення для Тетяни Харченко розпочалось з евакуації поранених внаслідок ракетної атаки у невеличкому містечку на Вінниччині. Згодом медикиня двічі була у відрядженні у мобільному госпіталі.
— Потік пацієнтів у шпиталі практично нескінченний,— розповіла медикиня. — Лікарі і медичні сестри працювали і працюють майже цілодобово, маючи по 3-4 години сну на добу. Багато хлопців із важкими політравмами… Пам’ятаю захисника з пораненням черевної порожнини із масивною крововтратою. Провели оперативне втручання. Але для його стабілізації потрібне було переливання крові. На той момент крові з потрібною групою було недостатньо. Це була моя група. Тому, не вагаючись, я стала донором. На наступний день нашій радості не було меж: бійцю стало краще.
Терапевт у фронтових підрозділах
Медикиня з Вінниці Алла Асауленко — майор медслужби ЗСУ. Вона добровільно мобілізувалася на початку повномасштабної війни, працювала в мобільному госпіталі на Донеччині, рятувала поранених під обстрілами в Кураховому, а нині — головна терапевтка угруповання "Схід". За мужність і самовідданість її нагородили орденом княгині Ольги.
До повномасштабної війни Алла Асауленко понад 20 років працювала педіатром і викладала на кафедрі дитячих інфекційних хвороб у Вінницькому національному медичному університеті. За її словами, хоча виросла в родині військовослужбовців і добре знала реалії армійського життя, мрії про кар’єру військового медика в неї ніколи не було. Про це медикиня розповіла виданню «АрміяInform».
Однак усе змінилося 24 лютого 2022 року. Попри заклики виїхати, діти відмовилися покидати дім. Тоді й сама лікарка вирішила — повинна бути поряд і допомагати.
Спершу Алла служила в інфекційному відділенні Військового медичного клінічного центру Центрального регіону у Вінниці. Там лікувала пацієнтів, які прибували з фронту в рамках евакуації. Але зупинятися на цьому не захотіла — за власною ініціативою погодилася на ротацію.
Після короткого повернення додому, вона знову поїхала на Схід. Цього разу — на довше. Жінку перевели на нову посаду — начальниці відділення мобільного госпіталю. А вже згодом — до Угруповання сил і засобів, де вона нині працює головним терапевтом.
Бойова медикиня збирається декрет
Сержантка та бойова медикиня з Вінниці Анастасія Безтелесна має за плечима шлях від оборони Луганського аеропорту у 2014 році до служби на Миколаївщині у 2022-му. Тепер вона працює у роті охорони ТЦК, де допомагає військовим, які мають поранення чи переживають ПТСР. Напередодні декрету Анастасія й надалі підтримує своїх побратимів — ліками, турботою та щирою розмовою. Про це пише ЦВД.
Свій тактичний рюкзак Анастасія називає головним робочим інструментом. Тут – турнікети, гемостатичні бинти, ліки від болю, тиску, серцевих нападів та інші необхідні препарати.
«У мене є все, що має бути у медика. Я беру цей рюкзак навіть на стрільби. Якось був епілептичний напад — відкачувала чоловіка», — розповіла військова.
За освітою Анастасія Безтелесна — фельдшер-лаборант. Війна для неї почалася понад 10 років тому. У 2014 році, коли Анастасії було 19, її мобілізували медиком на Луганщину — у період боїв за Луганський аеропорт.
Після завершення служби у період АТО/ООС Анастасія звільнилася, але у 2022 році добровільно повернулася до війська. Уже на Миколаївщині роту, у якій вона служила, часто накривали обстрілами. Лікарка щодня виїжджала на позиції, рятуючи побратимів.
Сьогодні жінка працює з військовими, які мають поранення, проблеми з серцем, тиском, опорно-руховим апаратом, а також ПТСР. У роті охорони більшість військових — ветерани, які пройшли передову й повернулися з пораненнями або психоемоційним виснаженням. Анастасія контролює стан бійців, коригує лікування, допомагає під час кризових ситуацій.
На початку грудня бойова медикиня готується піти в декрет, але зізнається: буде сумувати, адже з побратимами її пов’язує особлива довіра та підтримка.
Талісмани: джгут і шприц
У її невеликій сумочці завжди лежать дві речі: джгут та шприц. Тетяна називає їх своїми талісманами. Джгут їй багато років тому подарувала мати маленької пацієнтки з дитячої обласної лікарні — просто за добре ставлення. Вона зберігає його й досі, уже як сержантка та медична сестра медичного пункту Зведена стрілецька бригада Повітряних Сил Збройних Сил України.
Її шлях у армію не був довгим. З дитинства Тетяна мріяла про військову форму, але життєві обставини привели її у медицину. Після школи вона залишилася підтримувати маму та молодшу сестру, тому обрала професію медсестри. Проте мрія про армію не зникла — і в 2019 році, коли їй запропонували піти служити медиком, вона не вагалася жодної секунди.
У 2019 році, щойно закінчивши первинну військово-професійну підготовку у Десні, Тетяна добровільно поїхала в зону ООС. Її направили до села Лозуватка Старобільського району, що на Луганщині. Там, на краю села, був їхній тимчасовий медичний пункт.
Тетяна пригадує, що тоді інтенсивність бойових дій була меншою, але роботи вистачало: супровід бійців до Сєвєродонецького госпіталю, допомога місцевим, які приходили просити про лікування, нескінченні перев’язки та уколи. Дівчина ніколи не відмовляла в допомозі.
Там же Тетяна вперше відчула, що таке справжня відповідальність медика — коли кожне рішення приймаєш сама, без лікаря поруч. Її досвід роботи у лікарні, дитячих відділеннях та психоневрологічному диспансері став безцінним.
Після повернення з ООС Тетяна продовжила службу у своїй частині Повітряних Сил на Вінниччині. З початком повномасштабного вторгнення вона, як і інші військові, жила на казармі та виконувала всі обов’язки медсестри.
Коли формувалася Зведена стрілецька бригада, її знову запитали: «Чи є добровольці?»
І Тетяна знову сказала: «Кожен виклик — це шанс». 4 січня 2024 року вона прибула в Зведену стрілецьку бригаду — і залишається там дотепер.
Служити хотіла з 17 років
Спочатку як журналістка фіксувала воєнні злочини РФ, нині — рятує життя на Покровському напрямку. 20-річна Єлизавета Смолінська хотіла служити хотіла з початку повномасштабного вторгнення. Втім, тоді їй було 17 років.
На початку 2022 року Ліза виїхала у Польщу. Там провчилася рік і зрозуміла, що залишатися в Європі не хоче. Повернувшись до Вінниці, вступила до торговельно-економічного інституту на спеціальність «Журналістика». Півтора року тому дівчина потрапила на фронт. Наразі служить на Покровському напрямку.
Спочатку працювала журналісткою: фільмувала збройну агресію РФ проти України. Але згодом захотіла стати медикинею. Пройшла навчання з надання домедичної та тактичної медицини.
За рік служби Єлизавета врятувала понад 200 військових. За її словами, коли рятуєш чиєсь життя, то про своє не думаєш. Про свій перший бойовий виїзд розповіла, що було страшно.
«Насправді було дуже важко, думала, що не справлюсь, думала: як це все буде відбуватися. Це постійні обстріли, постійні вибухи, прильоти близько», — розповіла бойова медикиня.
Бойові виїзди вона фільмує на нагрудну камеру. Найважче на війні, за словами дівчини, це коли людина, яку ти рятуєш, помирає.
Найбільше, за словами дівчини, вона хоче, аби Україна перемогла. А ще хоче фотографувати не зруйновані будівлі, а щасливих, усміхнених людей.
Читайте також:
Право на виплати: чому сестра полеглого бійця третій рік не може отримати гроші від держави
Які справи військовозобов’язаних доводиться найчастіше розглядати — розповідає вінницька адвокатка
© 2025 20minut.ua
