Ми не маємо можливості прожити горе, бо шукаємо можливості повернути своїх рідних»: родини зниклих безвісти 14 бригади НГУ
Автор:
Antonina Basenko
У Вінниці відбулася чергова мирна акція, організована родинами безвісти зниклих 14 бригади НГУ «Червона калина». У ній взяли участь понад 100 учасників.
До вінничан приєдналися члени родин військовослужбовців з Києва, Львова, Івано-Франківська, Одеси, Хмельницька.
Долучилися не лише рідні бійців з 14 бригади, а 118 ОМБР та 120 ТРо бригад.
Спершу побували на зустрічі в координаційному штабі з питань поводження з військово-полоненими, де обговорили проблемні питання пошуку й повернення захисників.
Потім провели мирний мітинг навпроти міської ради.
І наостанок пройшли колоною від Майдану Незалежності до пам’ятника Коцюбинському.
Роксолана Бєляєва — дружина офіцера, старшого лейтенанта , заступника командира роти 14 бригади оперативного призначення «Червона Калина».
- Я мріяла з ним підкорювати світ — зараз мрію повернути його тіло і поховати його., — розповідає учасниця мітингу, Роксолана Бєляєва. — Я — мати двох дітей і мій чоловік став Янголом .
24 лютого 2022 року зранку добровільно поїхав у військомат , і 2 березня 2022 долучився до лав НГУ.
Востаннє я переписувалась з чоловіком 14 лютого. Прокинулась зранку , побачила смс привітання з днем закоханих від нього, в цей день після роботи ми з сином зробили йому з надувної кульки котика — і я вислала йому це фото. Всі інші повідомлення він вже не встиг прочитати, він загинув наступного дня 15 лютого в проміжку між 6-7 годиною ранку.
Про загибель чоловіка я дізналась вже 16 лютого від сержанта з його роти — їдучи за кермом. Мені вискочило повідомлення поверх навігатора «вибачте за погані новини ваш чоловік загинув, вибачте».
Не пам’ятаю покроково цей день, і наступних два-три дні також. Все як в тумані… не вірила, не хотіла вірити ….тим не менше з в/ч мені зателефонували і повідомили , що під час виконання бойового завдання з моїм чоловіком пропав зв’язок і він вважається зниклим безвісти.
Ввечері його побратими скинули мені відео з дрона, на якому був момент, як мій Андрій підривається, та координати, де лежить його тіло. Опісля побратими розповіли, що не відразу мені повідомили, бо сподівалися евакуювати тіло мого коханого. Та їм не вдалось евакуйувати його в наступну ніч, ні через тиждень, місяці. Вони «літали» дроном , надіялись, що заберуть його, — та безперервні атаки дронів були цьому завадою.
Частина ж стояла на своєму — зниклий безвісти. На даний час вони не заперечують, що він загинув , але оскільки тіло не вдалось забрати — він залишається в статусі «безвісти зниклого».
Такі сім’я, як наша, які втратили своїх рідних, не мають можливості прожити це горе, бо оббивають пороги і шукають можливості повернути тіла своїх рідних.
Моя боротьба триває, я чекаю на можливість поховати чоловіка. На можливість мати місце, куди можна буде до нього прийти разом з дітьми.
Він дав мені крила і навчив мене літати , та 15.02.2024 — мені їх обрізали.
Саме для того призначені акції — нагадати суспільству про біль за зниклих героїв-захисників, привернути увагу громадськості.
Обʼєднатися з іншими родинами зі схожим лихом і гуртом звертатися до пошукових формувань, міжнародних організацій та урядів іноземних країн, аби ті сприяли досягненню домовленостей та швидшому віднаходженню й поверненню захисників додому.
© 2024 20minut.ua
