«У смерті немає нічого героїчного. Жити треба кожну секунду» — боєць 59 ОМБПр імені Якова Гандзюка
Автор:
Лариса ОЛІЙНИК
- Боєць 59 ОМБПр імені Якова Гандзюка на позивний «Студент» родом з Луганщини.
- На Вінниччину потрапив за розподілом. У березні цього року став командиром батареї сил ППО.
- Захисник розповів про службу, війну і загиблого друга.
15 серпня, 00:23. Він пам’ятатиме ці цифри, поки житиме. Бо саме тоді боєць 59 ОМБПр імені Якова Гандзюка на позивний «Студент» востаннє говорив зі своїм найкращим другом. На ранок дізнався, що його вже немає. Про захисника розповіла пресслужба бригади.
«Студент» — це тому, що торік закінчив Харківський національний університет повітряних сил імені Івана Кожедуба. Хоча в дитинстві хотів бути пожежником, як батько. Але склалося так, що став військовим, а у 22 роки — командиром батареї сил ППО.
— Факультет ППО обрав, бо не бачив себе ані льотчиком, ані інженером, — зізнається захисник. — Саме там я познайомився зі своїм уже загиблим другом. Він родом з Тульчинського району Вінниччини. На похованні бачився з сім’єю «Хижака» — таким був позивний. Цивільні люди, деякі речі пояснити їм було важко.
Боєць не застав часи СРСР. Але знайшов для себе пояснення витоків війни.
— Так ще з 2014-го Росія окупувала частину моєї Луганщини. Гаразд, малим був. Але з часом це усвідомлення прийшло. Наш сусід — зовсім не «брат». З 25 лютого 2022 року не був у рідній Кремінній. Це все «завдяки» їм — імперцям.
До 59-ки «Студент» потрапив за розподілом. У березні цього року став командиром. У його підпорядкуванні 30 бійців.
— Розмова щодо мого підвищення була ділова та чітка. 25 хвилин, нічого зайвого. Чи боявся відповідальності? До всього ти не будеш готовим. Але розумів: це війна — і я потрібен саме на цьому місці. Ясно, що спочатку були питання — щодо списання боєприпасів, ракет. Але досвідченіші побратими допомогли. Я і тепер до них дослухаюся.
Командир розповів, як складаються стосунки з підлеглими.
— Відсотків на 40 мої стосунки з підлеглими складаються за статутом. Я начальник. Але інші 60 — не те, що панібратство, але максимально можлива залученість у життя моїй людей. Не хочу, щоб вони мене любили. Але поважали — так. Наша робота — це повна концентрація, чудовий слух та зір. Тобі скидають на позицію карточку, де помітно — де і що летить. Далі виключно твоя оцінка — визначити який азимут, відстань до об’єкта, висоту.
Запитали «Студента», чим він пишаєтеся.
— Тим, що в цей час не перебуваю десь за кордоном, не ховаюся. Захищаю свою країну і знаходжу спільну мову з людьми, які старші від мене на 30 років.
«Студент» намагається не заглиблюватися у сумні думки.
— Бо тоді в голову різне лізе. Смерть? В ній точно немає нічого героїчного. Вважаю так — діяти треба тут і зараз. Ми маємо прийняти війну. Вона ускладнить, але не перекреслить життя українців.
Читайте також:
Перетворив хобі на бізнес: як ветеран з Ладижина розвиває власне тепличне господарство
Паралімпійка Марія Шпатківська поєднала долю з захисником. Про роботу і особисте життя спортсменки
© 2024 20minut.ua
