Любов лікує рани: ветеран Євген Олійник про втрату, підтримку і нове життя після війни
Автор:
20 хвилин (Вінниця)
- «Якби був протез, я знову пішов би на війну», — каже 44-річний ветеран Євген Олійник із Бритавки Чечельницької селищної громади.
- Під час виконання бойового завдання у десантно-штурмовій бригаді він втратив руку, а після травми — віру у власні сили.
- Коли повернувся додому, хвилювався, як працюватиме, чи зможе дати собі раду…
У голові ветерана крутилася думка: «Тепер я нікому не потрібен». Та кохана Леся, з якою разом — більше 20 років, запевнила у протилежному — і словами, і вчинками. Велику підтримку відчув і від інших ветеранів та їхніх дружин. Разом із ними брав участь у програмі соціально-психологічного відновлення, яку в санаторії Хмільника проводить Вінницький обласний центр соціальних служб.
Як вплинули на Євгена і Лесю сім днів спілкування з тими, хто пройшов пекло війни, а також із фахівцями із соціальної роботи та психологами? Про це і не тільки подружжя розповіло в інтерв’ю журналістці. Вона розпочала розмову з того, що попросила розповісти про свою сім'ю.
Одружилися юними, але не пошкодували ні на секунду
ЄВГЕН: Коли я вперше побачив Лесю, то закохався одразу. І це було взаємно. Зрозумів: вона — моя майбутня дружина. Ми зіграли весілля й повінчалися, коли їй було 15, а мені — 20. Зареєстрували шлюб через рік, 2002-го. Маємо двох синів. Сашкові — 22. Тарасику — 12.
ЛЕСЯ: Я мріяла про донечку, та Бог дав хлопчиків. Але вони — такі емоційні, вразливі, як дівчатка.
ЄВГЕН: Ми не терпимо брехні. І синів навчаємо: «Завжди говоріть правду, якою б гіркою вона не була».
ЛЕСЯ: У нас дружна сім’я. Самі досягаємо того, чого хочемо. Все робимо разом: доглядаємо господарство, трудимося на городах, радимось, готуємо. Будуємо господарські приміщення і продовжуємо будувати наші стосунки.
ЄВГЕН: Вдячні психологам обласного центру соціальних служб Сергію Жалюку й Ользі Фурман. Спілкування з ними допоможе нам робити одне одного щасливішими. Я вже почав втілювати в життя Лесині мрії. Приємно бачити її радісні очі. Якби не вона, не її кохання і підтримка, особливо тоді, коли повернувся з війни, не знаю, як би склалось моє життя.
ЛЕСЯ: Яким би ти не був, я все одно залишуся поруч.
Навіть із протезом знову пішов би на фронт
— Євгене, що найбільше вплинуло на рішення піти захищати Батьківщину? Обов’язок, патріотизм, бажання захистити сім’ю?
ЄВГЕН: Усе разом. Я не ховався. Коли за кілька днів від початку повномасштабного вторгнення отримав повістку, одразу вирішив: я повинен іти, а там хай буде що буде. Спочатку два з половиною роки був зв’язківцем у тилу, потім пройшов бойову підготовку в Житомирі. А тоді мене взяли в десантно-штурмову бригаду, що базується в Миколаєві. Вперше вийшов на позицію. І востаннє… Зараз думаю: якби був протез, я знову став би на захист України.
ЛЕСЯ: Я тебе не відпустила б!
Склав список справ, які може виконувати лише лівою
— Чи робитимете протезування?
ЄВГЕН: Так. Під час проходження програми соціально-психологічного відновлення фахівці із соціальної роботи, представники обласної військової адміністрації проконсультували мене, як вирішити це питання. Тож невдовзі протез буде. Хоча я вже й так пристосувався до життя з однією рукою: на мотоблоці їжджу, дрова рубаю, обрізаю дерева, пишу. Якось склав список із 20 пунктів-справ, які можу виконувати лише лівою.
— Як почувалися до реабілітації і як зараз?
ЄВГЕН: Коли отримав травму, став агресивнішим. За цих сім днів із психологами я усвідомив: потрібно змінюватися. Зараз я вже відчуваю, що став спокійнішим, урівноваженішим, більш романтичним. Тепер дружині дарую квіти щодня.
ЛЕСЯ: У захваті від нього. Почуваюся тією 16-річною дівчиною, яка була безмежно закохана в Женю, коли ми лише одружилися. Тому дякую психологам, які надихнули його втілювати в життя мої бажання.
ЄВГЕН: Зізнаюсь: я швидко закипаю, підвищую голос на дружину. Потім прошу вибачення у неї, заспокоюю. Але так не повинно бути. Перед тим, як щось зробити, потрібно подумати: чи не ображу я цим кохану? Леся страждає від моєї запальної вдачі. От вона неправильно ріже дрова бензопилою — сварюся, хоча цю роботу мав би виконувати я, та через ампутацію руки не можу.
ЛЕСЯ: Насправді мій чоловік — дуже сентиментальний. І це при тому, що я бачила, як він плакав, лише двічі: коли померли його дідусь і тесть.
ЄВГЕН: Виступали сльози, коли під час програми слухав розповіді ветеранів. Шкода їх. Шкода, що війна поламала долі людей… Але приємно було перебувати в колі тих, хто повернувся з війни. Нам було про що поговорити і про що помовчати.
ЛЕСЯ: Ми всі так здружилися за тиждень. Стали нібито єдиною родиною.
Особливості програми для ветеранів і членів їх сімей
Пропрограму відновлення для ветеранів і членів їх сімей розповіла директорка Вінницького обласного центру соціальних служб Олена Стоялова:
— Програма соціально-психологічного відновлення, яку фахівці Вінницького обласного центру соціальних служб проводять на базі одного із санаторіїв Хмільника, — частина послуги соціальної адаптації ветеранів та членів їхніх сімей. Ця соціальна послуга з’явилась нещодавно як відгук на потребу, що виникла під час війни. Вона спрямована на підтримку воїна та полегшення його повернення до цивільного життя.
У складі мультидисциплінарної команди, що проводить програму, — психологи, методисти, соціальні менеджери, а також різні залучені фахівці. Доєднуються і спеціалісти, які працюють з ветеранами у громадах. До прикладу, фахівці із супроводу ветеранів і демобілізованих осіб.
Перебування родин ветеранів у санаторії фінансують громади.
Заходи програми розплановані так, щоб учасники щодня мали групові заняття з психологами: окремо групи для ветеранів та групи для їхніх партнерок. Проводяться і спільні заходи для всіх учасників. Крім того, для кожного ветерана і його дружини програмою передбачено час для індивідуального спілкування з психологом. Також робота психолога спрямована на формування навичок саморегуляції.
Фахівці із соціальної роботи здійснюють оцінювання потреб кожного учасника та родин в цілому. Надають консультації із соціальних питань, беруть участь у групових заходах. З цією метою програмою передбачено час для спілкування фахівців із соціальної роботи з кожною родиною.
На кожен день для учасників визначено графік оздоровчих заходів (масаж, відвідування басейну, заняття у спортивній залі, фізіотерапевтичні процедури, спілкування з лікарями).
Традиційно своїми враженнями від рекреаційного та соціально-психологічного складників програми ветерани і їхні дружини діляться під час зустрічі з керівництвом обласної військової адміністрації, представниками її профільних департаментів, обласного центру соціальних служб та адміністрації санаторію. Обговорюють також проблеми, які їх хвилюють: оздоровлення, земельні і житлові питання, нагородження, можливості започаткування бізнесу, встановлення статусу і пільг тощо.
Учасники заїздів відгукуються про програму позитивно: вважають її корисною і такою, що потребує поширення, аби до неї долучився кожен ветеран. На сьогодні в області працюють лише дві мультидисциплінарні команди. Це дуже мало. Для того, щоб збільшити кількість надавачів послуги, обласний центр соціальних служб проводить навчання мультидисциплінарних команд. Хочемо, щоб у кожній громаді були фахівці, які програму соціально-психологічного відновлення зможуть проводити самостійно.
До речі, протягом 2024-2025 років мультидисциплінарна команда обласного центру соціальних служб провела програму соціально-психологічного відновлення для майже 300 ветеранів та їхніх дружин із 54 громад Вінниччини. І робота триває, адже кожен ветеран має відчути: він — не один, і його шлях до відновлення важливий і для його родини, і для всієї громади.
Авторка: Надія ЧОРНА (Вінниця – Хмільник)
Читайте також:
«Ви шукаєте, чим мене добити?»: гнівний допис батька, якому докоряють, що заробляє славу на смерті сина
Відмінності у поняттях «утримання», «постійний догляд» та «опіка». Що підходить для відстрочки?
Понад 57 мільйонів на табір для російських полонених: як живуть в Могилів-Подільському ті, хто прийшов нас убивати
© 2025 20minut.ua
